Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін

прози до прози все сумніше й сумніше! чорніше! роман! Уявляєте натовп? Гай-гай, ви знаєте, що було далі! Спочатку зле, а там усе гірше й гірше, від лайки до грому небесного, все вилилося у повну неславу, страдництво, хамство… Отож, і мови нема, щоб я дорівнявся до тебе, Марку! Скандаліст дивак бридота? А потім? повісять? чи як?

Це гарненько і природно, що з Марка визрів Марк-аед! Тріумф і таке інше! Нехай у нього вдома, як у музеї, музикальні золоті тарелі, я вважав би це природним! Я розумію.

Мені часто казали:

— Ви лише полова! Куди вам до справжнього твору, театральної п'єси, сонета!

— До біса! До біса! Це правда!

— Он подивіться на Марка!

Мене це тільки бісить! Додає жовчі! Усе відносно! Але все-таки… ох! ой! Брила знову котиться у пику!.. Я не можу вергнути її до зірок, як Марк… вона знову на мене скотиться, розчавить! Брилопад! моє покликання — медицина! У мене здібності, та не ті! навіть моє каліцтво мені шкодить, нищить… Марк напряму з Музами лигається, хоч і хворий… Неначе у нього вдома Голконди скарбів, як сміття, спеціальна каплиця для роззявлених сколінених шанувальників, і то було б у яблучко, і поготів! У світі досить славолипів, що торжествують, усталюють, обтяжують славу, кони, енциклопедії, міністерські біде і навіть тюрми! то нехай хоч когось одного уславлять по-справедливому! Зеніт йому одному!

Хвороба йому в творчу поміч… мені — у неміч… от я і в'яну, в'яну… все те ж торочу… Погляньте на цю сторінку!.. У нього страждання, як острога, у мене біль — знемога… Уявляю себе на хресті, я й там буду нудним, чи під стовпом, де спроможуся на банальні грубощі, а не на піднесену промову! Такого мученика, як я, освищуть! От візьміть наприклад, оцю книжку, навряд щоб це не було фіаско!.. катастрофа! Ви ніколи за неї не заплатите, скільки треба, правки, друкарка, папір, податки… щастя, якщо не почнеться війна і якщо її не розгромить преса! (Ти ба, манія якась, уже вп'ятнадцяте.) І все погане, що вам про неї скажуть! Жах, скільки в мене ворогів, і образливо, хто має більше. У них вже й наче слини не стає, щоб плюватися, ви ж знаєте! але я підготую для них справжній удар! аякже! зла агонія! Вовк, здихаючи, уже не виє, але це не про мене!

Ви все проґавили, роззяви! не вгледіли правдивого страховиська! отого Селіна, засранці! а йому начхати! Та були б ви страшніше сльотавих і спраглих вампірів хоч у тисячу разів, і жахніше усіх африканських порід і азійських шакалів, і всіх Америк, шулік і драконів, а йому хоч би що! Це тільки доктору Детушу[16] дошкуляє! Ви б тільки на його диплом замахнулися, отоді б уже фініш і смерть! А коли то лише залаштункове допікання, нице атюкання привида, лунатичне патрання, то на що ображатися? Я шмагону ще дужче! Щоб вишкварило ще булькіше! Числіте! А-тю, привиде! кривався, кров’яни, горлай гучніше! Рви нирку, але не моїм коштом! Коштом Місяця! гієнно! Хай ще більше куриться, хрипиться, казиться! Іскриться! Сто чортів! Ріг! Сурми у ріг! Щоб лящало! Дуй у дуду! Дми в Оліфант!

Яка краса — гоніння примар, от я дивлюся, це легко, це хиба, я вас гонитиму вже з ями, я з вас здеру іще димучу шкуру! Це видовище для «Одеону»! Для «Ґран-Ґіньйоля»! Для «Казино»? Ні? «Шайо»! Хоча мені більше до шмиги оперета! Зазвичай я веселий і пустотливий, задерикуватий, каламбурний, мов Вермо[17], і витівливий! А ще плекаю пристрасть до кордебалету! О, не люблю застиглості! Щоб усе гойдалось! На дівчат люблю дивитися, коли танцюють, такі рожевенькі, гнучкі, пружні, граційні, музикальні!

О, легкосте! о, грайливосте! м'якість, стегна, усмішки, іскрометність! аж дух спирає! Утіха й ліпота! Гівняний ріг! з глибин лісів! горлиці! брудні обгортки папір! сичі!

— Ви так і до тюрми дограєтеся!

— Дайте спокій! дякую, свинюко! без приказок!

— Ах! Ох! Читачу, моє шанування! Даруйте за цю мить високого мистецтва, за цих вішальників, за невимовний сум!.. маленькі пікантності теж… Я зовсім не збивав вас з пантелику!.. ви тут, зі мною, нагорі, на восьмому поверсі, вид на парк… мій стіл… Клеманс… я розповідаю… її син… прийдешнє розграбування… Я міркував про час «нуль-нуль», о, зовсім не вигаданий! всі радіостанції ревли про нього… «час нуль-нуль», «час нуль-нуль»!.. з одного кінця світу до іншого… Упевненість! без дрібниць! у патранні запроданців! обіцяно напевно! гори трупів на площі Трону, площах Револьту й Бастилії! і щоб то було свято найвелелюдніше, найпереможніше, найпалахкіше з усіх доти бачених! і з парадами, і карманьйолами, від площі Згоди до Паризької богоматері, від самого коронування Людовіка XVI! Щоб до всіх доперло, що таке Народ, і Месники, і Батьківщина! І щоб Народні гуляння на два тижні на вулицях і на дахах! І щоб багаття палало десять років! Підсмажка м'яса запроданців заввишки з Тріумфальну арку! І щоб усі тремтіли від кортіння! Щоб тіпало на всіх поверхах, вагонах метро і двірницьких.

От тому вони і прийшли обоє — Клеманс і син! Припхалися на всенародне тіпання.

— Машина на газі добре працює?

Я уриваю мовчанку. Я не вагаюсь.

— Марсель дістав собі аусвайс?

— Так, — зітхає вона.

— Тоді чому він не прийшов?

Люблю доторкуватися до чутливих місць, медична звичка… о, може, то не так вже й просто! Мабуть, спочатку мене мали порішити? Оцей хлопчисько? чи інший?.. Упритул! Хлопчисько з місією вбивці? Ні, бліденький, бліденький… От чорт, вони прийшли й не йдуть! Убивці чи ні! може, я вигадав? Нароманив?.. Марсель лишився вдома… ну то й що? Як його справи? ділове посередництво? перевезення вин? дедалі рідше… та є інші клопоти! переоформлення торговельних закладів! страшна морока! божевільні ризики! тільки встигай прикривати сраку! Підмазати німців, євреїв, французів півночі і півдня, у Віші й на узбережжі, у портах, плюс у готелі «Мажестік[18]»! і Рахункову палату в Брюсселі! хоч тікай з Європи! Ах, нема сил! репетував мені! ще до Сталінграда… коли був час відвертості… отож я зі своїм мотлохом! своїми цікавими претензіями!

Та все ж його дружина сидить переді мною.

— Піди! Піди до нього! Сам спитай!

— Що?

Ах, бібібісі!