Роберт Хайнлайн - Ляльководи, Роберт Хайнлайн

— Дякую. Тільки знаєш що? Облишмо оцю гру в братика й сестричку. Це мене дещо гальмує.

— Гм-м, як на мене, то гальма тобі потрібні.

— Мені? І близько не потрібні. Я абсолютно не схильний до насильства. Я більше мрійник, який шукає собі пару. — Мені хотілося додати, що якби я торкнувся її рукою і їй це не сподобалося, то міг би й без руки залишитися. Бо Старий не бере на роботу розніжених дівиць. Але я визнав за краще промовчати.

Мері посміхнулася:

— Ну то й що? До речі, затям, що я собі пари не шукаю. Принаймні цього вечора. — Вона поставила на стіл порожню склянку. — Допивай, а потім замовимо іще.

Так ми і зробили, і залишилися там сидіти; нам було добре, ми відчували теплоту й взаємну приязнь і ненадовго забули про небезпеку. Такі години трапляються рідко, особливо в нашій професії, і від того смакуються вони з особливою приємністю.

А найприємнішим у Мері було те, що вона не користувалася своєю сексуальною привабливістю, хіба що суто з професійною метою. Гадаю, вона знала, дуже добре знала, як багато мала тої привабливості. Але Мері була надто шляхетною, щоб користуватися нею в соціальних стосунках. І свою сексуальну харизму тримала в приглушеному режимі, якраз достатньому для того, щоб нам обом було тепло й комфортно.

Поки ми отак сиділи, майже мовчки, мені спало на думку: якою ж гарною вона була б обабіч каміна! З такою роботою, як моя, я ніколи серйозно не замислювався про одруження — зрештою, всі дівчата однакові, тому не варто зайвий раз завдавати собі клопоту. Але Мері сама була агентом, і розмова з нею була зовсім не схожою на спробу спіймати відлуння власних слів. І раптом я збагнув, що до біса довго був занурений у самотність.

— Мері...

— Що?

— Ти заміжня?

— А чому ти питаєш? Взагалі-то ні. На поточний момент. Але яке тобі діло до. вірніше, тобі що — не байдуже?

— Не байдуже.

Вона похитала головою.

— Я серйозно, — продовжив я. — Поглянь на мене. Руки-ноги на місці, іще не старий, і не надто прискіпливий. Бувають і гірші за мене.

Мері розсміялася, але доброзичливо:

— Міг би придумати й кращу саморекламу. Впевнена, що це був експромт.

— Так, експромт.

— Я тобі пробачаю. Я навіть про це забуду. Слухай-но, вовчиську, твій прийом не годиться. Щойно жінка сказала тобі, що цієї ночі з тобою не спатиме, як ти враз втрачаєш голову і пропонуєш їй шлюбний контракт. Бувають жінки достатньо корисливі, щоби вчепитися за пропозицію, і вони змушуватимуть тебе потім той контракт виконувати.

— Я не жартую, — сказав я роздратовано.

— І яку ж платню ти мені пропонуєш?

— До біса твої гарні очі! Якщо тобі треба саме такий контракт, то я згоден; до твоєї зарплати я додаватиму тобі ще й половину своєї... звісно, якщо ти не захочеш кинути цю роботу.

Мері похитала головою:

— Я не про це. Я ніколи не стала б наполягати на шлюбному контракті з чоловіком, за якого просто захотіла би вийти заміж.

— Згоден, на тебе це не схоже.

— Мені просто хотілося, аби ти сам побачив, що твоя пропозиція несерйозна. — Мері окинула мене тверезим поглядом. — А, може, й серйозна, — додала вона тихим ніжним голосом.

— Так, серйозна.

Вона похитала головою:

— Агентам не слід одружуватися. І ти це добре знаєш.

— Агентам слід одружуватися винятково з агентами.

Мері була заговорила, але раптом замовкла. Зате в моєму вусі голосом Старого заговорив телефон, і я збагнув, що вона почула те ж саме, що і я.

— Зайдіть до мого офісу, — промовив він.

Не кажучи ні слова, ми підвелися. На виході Мері зупинила мене, поклала руку мені на плече й заглянула мені у вічі.

— Саме через це нам і не варто говорити про одруження. Нам треба завершити розпочату роботу. Увесь час, поки ми говорили, ти думав про роботу, і я думала про неї також.

— Я не думав.

— Не дури мене! Просто подумай, Семмі: припустімо, що ти одружений. Ти прокидаєшся вранці і бачиш на спині у своєї дружини одну з цих потвор, яка нею оволоділа. — В її очах блиснув страх, і вона продовжила: — А уяви собі, що я прокидаюся й бачу цю істоту на твоїх плечах!

— Цього не буде. І я не дозволю жодній із цих потвор навіть наблизитися до тебе.

— Я й не сумніваюся, — сказала Мері, торкнувшись моєї щоки.

Ми увійшли до офісу Старого.

Він підняв очі й дивився на нас рівно стільки, скільки звучали його слова:

— Ходімо зі мною. Треба їхати.

— Куди? — спитав я. — Чи мені не слід знати?

— До Білого дому. На зустріч із Президентом. А тепер замовкни.

І я замовк.

РОЗДІЛ 3

На початку лісової пожежі або епідемії завжди існує короткий період часу, коли мінімальною кількістю правильних дій небезпеку можна обмежити або усунути взагалі. Хлопці з відділу біологічної зброї виражають таку ймовірність в експонентних формулах, але, щоб це зрозуміти математика не потрібна. Все залежить від швидкого діагнозу та оперативних дій, перш ніж ситуація вийде з-під контролю. Старий вже вирахував, що має зробити Президент: оголосити загальний надзвичайний стан, ізолювати зону довкола міста Де-Мойн і відстрілювати кожного, хто спробує вислизнути, будь-то пес чи бабця з банкою варення. Опісля ж випускати з цієї зони всіх по одному, роздягаючи й перевіряючи на наявність паразитів. А тим часом за допомогою радарів, ракетників та космічних станцій відстежувати і знищувати всіх нових прибульців.

Окрім того, слід попередити решту країн, включно