Вероніка Вієрі, Михайло Мішин - Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин

- А навіщо та квітка йому?

- Можливо, хоче використати бутон у якомусь темному обряді, скористатись його силою. Тому, мабуть, Кірк досі відкрито й не нападав на місто. Та чомусь у мене враження, що у нього терпець ось-ось урветься. А якщо вже той маг прийде в Мейоллу, то точно не для того, щоб помилуватись квітами Віоли.

- А що ж робитимуть жителі міста?

- Звісно, захисники Мейолли будуть чинити йому опір, і багато ще людей може постраждати від лепкоїдів і піратів. Адже Кірка ніщо не зупинить в його зазіханнях.

- Он воно що. Вже й мені шкода, що тієї Віоли тепер немає в місті.

- До речі, пожильці розповіли мені історію, що одного разу вона була тут, у цьому дворі. Коли Віола щойно приїхала, вона оглядала все місто. Гуляла вулицями, площами, навіть заходила в деякі двори. Одного разу вона побувала у цьому саду. Потім, як Віола пішла, сталося диво. Тут з’явилися і почали пишно цвісти троянди неймовірної краси. Ніде в місті ти таких би не побачила.

- Віола приходила до Марго? - здивувалась Софія.

- Ні, тоді будинок належав іншим людям, які на той час уже продавали його. От Марго, дізнавшись про це, швиденько викупила дім. Вона зрозуміла, що таке місце принесе їй удачу і прибуток. Так з’явилась таверна “Червона троянда”. Правда, троянди її особливо не цікавили. Від клієнтів у неї й так відбою не було.

- Але чому ж я бачу тут лише один однісінький кущ? - здивовано запитала Софія.

- Люди розповідали, що квіти почали поступово в’янути. Вони ж, як малі діти чи тварини, відчувають поле людини. Якщо біля них злість, роздратування, жадібність чи ненависть, квіти можуть хворіти й гинути. Так сталося і з трояндами у дворі Марго. Від прекрасних чар Віоли тут зберігся лише цей кущ у найприхованішому куточку саду. Але про нього особливо ніхто не згадує. Кущ троянд тут захований, мов таємниця. Тож до нього приходять ті, хто може зрозуміти чи відчути його красу.

Софія не зовсім усвідомила останні слова Люсі, а от крик Марго, що роздався позаду, повернув дівчину в її теперішню дійсність:

- Це ти так виконуєш свої обов’язки? Скоро вечір, досі жодна кімната нагорі не прибрана, а ти тут квітами милуєшся? Хочеш на вулиці сьогодні ночувати?

- Ні, я вже йду, вибачте, - відповіла Софія. - Дякую тобі, Люсі, бувай.

Дівчина, зітхнувши, пішла у дім.

На другому поверсі будинку були розташовані кімнати пожильців. Софії прийшлося помити підлогу у кімнатах і в коридорі, витерти пил. У деяких кімнатах потрібно було змінити постільну білизну. Дівчина вже з ніг падала від втоми. 

Закінчивши роботу, вона саме підіймалась на горище, у кімнату, яка їй була виділена для ночівлі. Але раптом на сходах зіштовхнулась із пані Марго.

- Куди це ти зібралася? - саркастично поцікавилась вона.

- Як куди? Відпочивати. Я ж уже все зробила, що ви наказали, - сказала Софія.

- Все?! Дівчисько, ти що, знущаєшся з мене?! А хто митиме оці бруднючі сходи? Ти хочеш, щоб завтра всі мої клієнти від мене виїхали, бо на мене одні недбалі ледацюги працюють? А бильця до блиску хто по-твоєму натирати повинен, може, я?!

Софії несила було вже ні заперечувати, ні сперечатись. Вона взяла відро і вкотре пішла набирати воду, ледь стримуючи сльози.

Здавалось, тепер Марго була повністю задоволена процесом виховання прислуги. Вона підійшла до великого шикарного дзеркала, що стояло в коридорі, поправила зачіску, посміхнулась до свого відображення та із щасливим виглядом пішла донизу.

Для дівчини ж цей випадок став останньою краплею:

- Завтра ж піду звідси! - вирішила вона.

Софія почувала себе геть знесиленою. Вона нарешті піднялась до себе на горище. Ще не було дуже пізно, та вона настільки втомилася, що мріяла лише про сон. Але перед тим, як впасти у ліжко, їй так захотілося знов на хвильку вдихнути свіже повітря і пахощі вечірнього саду. Дівчина відчинила фрамугу і сіла на підвіконня. Вітер лагідно торкнувся її чола. Софії на мить здалося, що вона знову відчула аромат тих прекрасних троянд. За вікном почало сутеніти.