Вероніка Вієрі, Михайло Мішин - Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин

Дівчина розплющила очі й побачила, що вона у своїй кімнаті. Там усе було так, ніби вона і не покидала її ні на мить. Чарівна книга так само лежала на підлозі. Софія підняла її й поклала на столі. І тут почула з кухні:

- Доню, ходи вже вечеряти, ми з татом тебе чекаємо! - позвала мама.

- Досить уже дутися на весь світ, а то твої улюблені сирники охолонуть! - роздався лагідний голос батька.

І це був точно не сон! Звучання тих рідних голосів переповнило серце дівчини таким щастям! Забувши про книгу, вона хутко побігла до батьків.

У затишній кухні повітря було сповнене смачним ароматом. Мама з татом сиділи один навпроти одного. Посередині було місце, яке чекало на неї. Та Софія відразу підійшла по черзі до батьків, щоб обійняти їх. А потім вже сіла на звичне місце перед тарілкою із теплими запашними сирниками.

Мама здивовано підняла брови. Тато чи то стривожено, чи то недовірливо глянув на неї:

- Доню, ти добре себе почуваєш?

- Так, все добре, - Софія із розумінням посміхнулась.

Ще б пак! Останнім часом вона була в похмурому настрої й розмовляла постійно з ними як ображений на весь світ підліток. Їй було соромно за себе. Всі її колишні докори батькам здавалися їй тепер дріб’язковими. А те, чим переймалася до того, як потрапила в Мейоллу, здавалося позбавленим сенсу.

- Пробачте мені, будь ласка. Я нагрубіянила вам сьогодні даремно. Насправді не така для мене важлива та вечірка. - Софія підняла очі на батьків. - Крім того, я так завжди вимагаю до себе розуміння, але ж сама його виявляю не часто, - дівчині аж на душі полегшало від того, що вона сказала це батькам.

Софія посміхнулася:

- Я рада, що проведу вечір із вами.

Софія дивилася на батьків із ніжністю і всім серцем відчувала, як вона любить їх. Відчувала, як скучила за ними за той час, поки була у Мейоллі. То було кілька днів, кілька хвилин чи вічність? Тепер уже тяжко сказати напевно.

Поки дівчина прибирала після вечері, всі розмовляли. У неї було відчуття, що цей їх спільний вечір був сповнений затишку, щирості й тепла.

Софія розповіла про кумедні випадки з однокласниками, про фільм, який їй сподобався останнім часом. А мама з татом раптом згадали молодість, свої побачення і давніх друзів юності.

Вже пізно ввечері, заходячи до себе в кімнату, вона почула, як стиха батько сказав:

- І незчувся, коли вона виросла. Не можу ніяк звикнути до того, що Соня вже дівчина, а не дитина.

- Так. І мені здається, що настав час давати Софії більше свободи, - відповіла мама.

Софія зачинила за собою двері у кімнату, лишившись наодинці. Сіла на ліжку. Було відчуття, що в голові одночасно і тисячі думок, і жодної.

Її погляд зупинився на книзі, що лежала на столі. Від неї по кімнаті почало знов розходитися сяйво. А у Софії відразу серце тривожно застукотіло в грудях.

- Невже щось знову трапилось?

Софія занепокоєно підійшла до стола. В розгорнутій книзі перегорталися чисті сторінки. Коли вони зупинилися, поступово почали проявлятися сріблясті літери. Від напису, що з'явився, дівчині аж перехопило подих від хвилювання. Схоже, на неї чекала нова подорож світами.

Кінець