Очеретяна Кішка - Фаворитка. Між двох вогнів, Очеретяна Кішка

- Я хочу розлучитися, скажіть мені, як це зробити!

- По-перше, охолонути, а потім трохи подумати головою. Ти вибрав не найкращого порадника, тому твоя мати все життя боролася за те, щоб уникнути розлучення! – королева явно не чекала такої розмови.

- Перелюб – достатня причина? Я чув церква в таких випадках іде назустріч!

- Якщо є надійні свідки. Одних звинувачень недостатньо, інакше я давно була б у монастирі, а ти – на вулиці. 

- Вона народила дитину від якогось солдата чи не знаю когось ще! - вигукнув Едвін. – Які ще потрібні докази?

- Та про кого ти говориш? 

-Про вашу невістку. Про ту саму незайману вірну і слухняну дружину, яку для мене обрали! - очі в нього горіли, як у навіженого. Ви ж вважали. що моя фаворитка, яка подарувала мені сина, недостатньо високого польоту, щоб бути поряд зі мною? Тепер всі побачать, що я рогоносець! 

-То Катріна народила дитину, коли?! – королева підійшла ближче і спіймала сина за руку.

- Не далі, як сьогодні вдень. Всі чекали мого повернення, щоб я скоріше дізнався про цю “щасливу” звістку! Дитина бог зна від кого! Вона не намагалася приховувати правду, матінко, та це й неможливо! 

- А ти не думав, що Катріна сказала це просто на зло, щоб помститися тобі? Ти нехтував нею заради коханки і теж цього не приховував! Заміжня фаворитка була тобі набагато цікавішою!

- Вона і зараз мені цікава! Я зробив страшну дурість, про яку не перестаю шкодувати, не треба було вас слухати.

-Але ти послухав! І зробиш це знов! Я не знаю, на чому базуються твої підозри, і хто з вас – ти чи Картина поводиться, як божевільний, але розлучення не буде! У тебе має бути спадкоємець із дружиною знатної крові, інакше ти втратиш усе! 

- І дуже добре, я з радістю зречуся престолу, тому що це тягар для мене! Я сподівався знайти у вас підтримку, але ви, матінко, думаєте лише про трон! Дякую, що прийняли мене! 

Едвін вклонився і вискочив із зали так само швидко, як нещодавно з'явився. Не встигли ще стихнути його кроки, як із сусідніх дверей до кімнати увійшов високий, світловолосий чоловік. Він зупинився поряд і обійняв королеву за плечі.

- Наш син стає некерованим, Алехандро, – вона прикрила повіки і важко зітхнула, - Я відчуваю, що він накоїть біди!

- Заради вас, моя королева, я зроблю все, щоб перешкодити цьому, – чоловік притиснув руку її величності до губ, і вона сумно посміхнулася. 

Як хотілося їй скинути хоч частину непосильного вантажу зі своїх плечей! Якби батько і син стали близькими, це було б можливо, але до сьогоднішнього вечора вони не перемовилися жодним словом, а їхня майбутня зустріч лякала королеву і ще більше тривожила самого Алехандро.