Влада Клімова - Щоденники рієлтора. Чарівниця Діана, Влада Клімова

– Але ж я не зможу подарувати Вам подібних відчуттів, – приречено вимовила я та почула щасливий сміх досвідченої лесбійки:

– Не все відразу! Я навчу. В роботі ти талановита і думаю в коханні також будеш асом. Я не тиранка й не терплю насилля. Коли будеш готова - даси Софії трішки щастя. Я закохалася в тебе, як тільки глянула. Твоя наївність, простота, а ще ці волошкові очі й пухкі чуттєві вуста... Ну, а коли ти вирішила прийти в професію, наше кохання стало питанням часу, – відверто зізнавалася мені у всьому ця ненормальна жінка.

Я мовчки слухала її та не знала як сказати шаленій причепі, що її кохання мені не потрібне. Але хитрунка концентрує увагу на спільній роботі. А це, мабуть, плата за навчання. І що мені робити?

– ...До ранку всі мої бажання залишаться в тобі. Поспи, моя маленька німфо. Вночі я обіцяю не мучити тебе, – додала дамочка й зірвалася з ліжка, наче поруч горіло.

Я позіхнула, потягнулась, а потім перевернулася на живіт й поринула в глибокий сон. Це добре, що я відключилась та не чула, як перезбуджена до болю господиня знімала сексуальний стрес у ванній. Щоб не палитися перед юною коханкою, вона взяла до рота рушничок, поставила на максимум свій фалоімітатор й так задовольняла свою шалену хіть. Потім прийняла масажний душ і трішки відійшла від краю прірви, котру створила граючись зі мною.

Вона дотрималась слова та більше не чіплялась уночі. Вранці, в їдальні, Софія почала грати роль ніжної матусі. Осінній ранок видався холодним і сирим. Вчорашній день був зовсім іншим і я ганяла містом у маєчці й вітрівці. Вона з’явилась на порозі з пухнастим светриком в руках:

– Тримай, щоб ненароком моя цукерочка не замерзла.

– Щиро дякую! А звідки Ви знаєте мій розмір? – зліпила я до купи дитячу радість та невдячність. А сама подумала: «Мабуть, залишився від попередньої коханки...»

– Просто я давно готувалась. У мене є й інші даруночки для тебе, але про них іншим разом, – відповіла вона та спробувала обійняти, але я глянула на час і майже наказала:

– Софіє, треба на роботу. У мене на сьогодні купа переглядів і всі за містом.

– Ти права, солоденька. Їдьмо! Скажи мені, будь ласка, а ти вмієш трішки прикидатись? – торкнулася вона мого волосся. Я стоячи допивала каву й відповіла:

– Це Ви про офіс? Так я не буду прикидатись. Все залишилось, як і раніше. Ви мій наставник, а я - учень. Чого тут прикидатись?

Від моїх слів Навроцька захлинулась кавою та довго кашляла ще навіть у машині:

– Яка розумниця! Кхи-кхи-кхи... Мені з тобою неймовірно пощастило.

До офісу ми, наче партизанки, зайшли нарізно. Я зібрала документи й попхалася показувати дачі. Навроцька, з кам’яним обличчям, помчала у своїх серйозних справах. Але як тільки ми пішли, пліткарка Жанна під’їхала на кріслі до сусідки та зашипіла їй на вухо:

– Ксюхо, ти бачила? У Софи нова дівка!

– Де? – закліпала очима наївна Ксюша.

– В Улан-Уде! Кажу тобі, що наші лесбійки вже злигалися, а перед нами демонструють повну байдужість, – продовжувала шепотіти Жанна.

– Ти думаєш? – здивовано дивилася інша. – Та ні! Воно ж ще мале. Мабуть, і хлопця жодного не бачило. Жанко, йди до біса з цими соплями! Краще скажи, що клієнтам показати: «чешку» чи БПС?

– Сама йди! Ось оцю покажи, – незадоволено тицьнула пальцем в екран Жанна й від’їхала на своє робоче місце.

А Ксюші зараз було точно не до нас. Її цікавила хоча б якась угода! Бо до аліментів ще як до Китаю, холоди зовсім поруч, а курточка на синові така коротенька.

Розділ 7. Єдиний варіант

Сьогодні я прийшла додому голодна та розбита. Хотіла відігріти ніжки в ванній, але та посудина страшнюча і її неможливо відмити. Тому запхала ноги у в’єтнамки й забралася до смердючої ємності. Та коли відкрила кран, він загарчав наче дикий звір й не подарував жодної краплі. Це була зовсім не новина. Наш масив перебуває в стадії стрімкої розбудови, а тому блага цивілізації подаються доволі нерегулярно й вибірково.

І чому мені так не щастить? Я замерзла, змокла й дуже голодна! Пів дня проїздила з дурним клієнтом та тільки змарнувала час. Товстенький фраєр заливав, що хоче прикупити поле під ферму для птахів. Ну, я на радощах і поперлась, не розпитавши ні про бізнес-план, ні про які інші тонкощі покупки. Це той самий величезний мінус професії рієлтора. Статки клієнта на лобі не прочитаєш, а банківська таємниця охороняється Законом. Тому хрін що дізнаєшся заздалегідь.

Про їжу в домі я взагалі мовчу. Її тут немає, так само як і холодильника. Виручає зимна пора року, а тому як справжня ліміта, вішаю пакет з ковбаскою та сиром за вікно. Я розумію, що це дикість, але коли я повертаюся така як зараз, шукати на Розетці техніку для дому не вистачає сил. А ще я сподіваюся на ремонтні роботи й тому боюся купувати наперед щось хороше.