Левко Лук'яненко - На землі кленового листу, Левко Лук'яненко

Орієнтованість цінностей на духовні явища

Ясна річ, щоб жити, людина мусить мати помешкання, їжу та одяг, і кожен народ зайнятий цим матеріальним виробництвом. Однак усе залежить від ставлення до цього виробництва. Одні народи психологічно зорієнтовані на матеріальне виробництво, сама їхня мова краще зорганізована для точної передачі конкретних поточних виробничих явищ і процесів, у той час як в інших, і, зокрема, українського народу, мова надзвичайно добре розвинула можливості для передачі емоційної сфери, сімейно-побутових взаємин та різних природних і духовних явищ.

Народ, що потрапив у неволю, не дуже дбав про нагромадження великих маєтків, бо ставав жертвою свавільного грабунку окупантів: навіщо трудитися і нагромаджувати, коли в будь-який день може з’явитися адміністрація окупаційної влади і під якимось приводом конфіскувати його. Хіба мало було прикладів, коли сам маєток був причиною заслання його власника до Сибіру?! За таких умов не могла виробитися психологічна установка на нагромадження маєтностей для передачі з покоління в покоління. За умов окупації найвищою цінністю стає борець проти окупації за національну свободу. Плекання таких борців і стало змістом духовного життя українського народу. Звідси шкала цінностей: лицар національно-визвольної боротьби, далі кобзар, що з бандурою розносить славу про славних лицарів, посилює любов до України і сіє ненависть до її ворогів га кличе молодих людей до боротьби. Зі збільшенням друкованої продукції з’являються вірші, оповідання, публіцистичні статті і звернення, історичні легенди і розвідки, трактати, народне дійство, театр.

Усе це духовне виробництво стає для українців первинною вартістю, а матеріальне виробництво відсувається на друге місце. І туга за волею стає невід’ємною рисою української душі.

Подивіться на історичні думи й пісні українців, і ви побачите, що дуже часто навіть веселі й жартівливі пісні закінчуються сумною нотою. Навіть у час побутової радості українець не спроможний повністю звільнитися від свого великого історичного суму.

Через те, що окупанти сторіччями грабували добро українців, у них відпала охота нагромаджувати великі маєтки.

Більше того, оскільки великий маєток завжди був поєднаний з ворожою владою, ненависть до влади поширювалася й на її добро, а через те, що добро чужої влади було нагромаджене не чесною працею, а різними методами грабування народу, вже не тільки влада, а й це добро викликало негативні почуття. Виробилася презумпція: велика маєтність — це щось нечесно здобуте й вороже народові.

За часів комунізму ця презумпція доповнена загальноприйнятим переконанням, що чесною працею не можна здобути помітну власність. Її можна здобути лишень крадіжкою, яка завжди є непокарана завдяки володінню владою. Таким чином добро владоможців і владоможці-злодії — все це вороже, чуже й аморальне і як таке належить знищенню, а не наслідуванню.

Орієнтація на дрібне виробництво

Українці — не кочівники. Вони живуть на своїй землі з прадавніх часів, але через те, що панують на землі окупанти, ніхто з українців не почуває себе надійно і в кожного в підсвідомості живе думка, що в будь-який момент може з’явитися царський указ і їх з дому кудись заберуть, переселять, відвезуть і загалом не знати куди подінуть. Поняття «свій дім» дуже нетривке, бо під окупаційною владою володіння домом залежало не від права, а від волі царської та комуністичної свавільної адміністрації.

Через те, що в глибинах традицій батько передавав у спадщину синові шаблю, коня і заповіт боротися за волю, а не добро, нагромаджене ним за свій вік, українська земля зберегла мало свідчень життя своїх пращурів. Подивіться на простори Чернігівщини. Заселена вона доволі густо уже в X сторіччі, а що лишилося за 10 сторіч життя і праці? Де-не-де церква, могила, оборонний вал і рів.

Частково бідність слідів можна пояснити дерев’яним характером архітектури, але значно більшою мірою вона — результат підневільного стану, який не заохочував будувати з розрахунком на віки. Народ жив думкою: грандіозні споруди (а чи великі льохи для вина) будуватимемо потім, коли станемо господарями своєї землі.

Почуття тимчасовості на своєму клапті землі та схильність до маленького господарства з попередніх сторіч українці перенесли в XX сторіччя і ніяк не подолають його. Чому не подолають?

В Україні — тому, що ще не стали по-справжньому незалежним народом; в діаспорі — внаслідок того, що жили половинчастим життям і не могли відійти від духовних цінностей, що їх принесли в чужину з рідного краю. Рейхмани, про яких згадує пан Яцик, нам не рівня, хоч, далебі, добрий приклад. Євреї за довгі сторіччя вигнання звикли почувати себе в чужих країнах як удома. Вони давно вже подолали роздвоєність, яку ще не встигла подолати українська діаспора. І друге. Прагнення заснувати велике підприємство національного або й наднаціонального масштабу вимагає психологічної спрямованості на керівництво іншими людьми, керівництво великими загонами людей. В українців цей досвід більше пов’язаний з війною і зовсім мало з підприємством. Такі винятки, як Алчевський, Терещенко на сьогоднішній день ще і не вивчені, і не осмислені, хоча думка Яцика у своїй спрямованості вперед цілком правильна. Більше того, глибокі розміркування Яцика цікаві ще в одному плані: вони наводять на думку про шлях трансформації української діаспори з явища минулого в явище постійне.

Кілька зауважень про канадське суспільство

Це високорозвинуте суспільство з дуже високим життєвим рівнем населення, справедливими класовими взаєминами, а отже, соціально стабільним режимом. Глибоко демократичне розв’язування етнічних проблем у канадському суспільстві відбувається через переговорний процес з урахуванням інтересів усіх сторін за справедливим принципом: «Сам живеш — дай жити другому».

Підвищення продуктивності праці поступово вело до збільшення кількості людей, зайнятих у сфері послуг, і види послуг поступово збільшувалися й збільшувалися. Сама сфера послуг постійно удосконалюється за рахунок раціоналізації організаційних форм та запровадження високопродуктивних машин, препаратів та всяких інших засобів. Для ремонту будинку, водогону, пральної машини, телевізора, меблів, підстригання кущів, доставки харчів — буквально для всього, що оточує людину і створює умови її життя, створені фірми, що виконують роботи висококваліфіковано й швидко. Людині залишається працювати. Якщо людина працю знайшла, вона спроможна оплачувати ці послуги. Але і в тому разі, коли вона не має роботи, держава забезпечує їй доволі пристойне існування. Канада за допомогою систем податків, трудового законодавства та програм соціальної допомоги перетворила суспільство приватних власників-виробників на суспільство колективних, групових виробників і в умовах ринкової економіки створила соціалістичне суспільство приватних власників об’єктів побуту й споживання.

Високоорганізоване складне виробництво не залишає людині свободи і знеособлює її в колективно виготовленому товарі. Поза роботою ж знімає з неї силу-силенну домашніх клопотів.

Канадська, власне кажучи, західна цивілізація матеріальний добробут