Ліза Фельдман Барретт - Як народжуються емоції

дослідженні. У кожному випробуванні господар пропонував собаці бажаний смаколик, а тоді чітко командував не їсти його й одразу виходив із кімнати. Однак потім без відома господаря до кімнати заходив експериментатор і впливав на поведінку собаки, простягаючи йому печиво (і собака його їв) або виносячи його з кімнати. Після того експериментатор або казав господареві правду, або брехав. Половині власників казали, що їхній собака був слухняний і його слід привітати теплим і дружнім чином, а решта чула, що собака з’їв печиво і його треба насварити Це створювало чотири різні сценарії: слухняний собака із дружнім господарем; слухняний собака, якого сварять; неслухняний собака із дружнім господарем; неслухняний собака, якого сварять. І що відбувалося? Собаки, яких сварили, здебільшого демонстрували поведінку, яку люди сприймають як стереотипно винну, незалежно від того, був собака неслухняним чи ні. Це свідчить про те, що собаки не відчували провину, виконуючи заборонену дію; радше їхні власники сприймали провину, коли вважали, що собака з’їв печиво.

Інше дослідження вивчало ревнощі в собак, коли власників просили пообіймати іграшкового собаку на очах у справжнього. Ця іграшка гавкала, скавучала та махала хвостом. Дослідження виявило, що собаки в такій ситуації гавкали, скавулили, кидалися на власника та іграшку й ставали між ними частіше, ніж коли господар грався з якоюсь іншою іграшкою (вирізаним гарбузом до Гелловіну) або читав книгу. Автори дослідження побачили в цих результатах собачі ревнощі, зокрема тому, що багато піддослідних собак нюхали анус іграшкового пса. На жаль, експериментатори не перевіряли, чи поводилися власники за цих трьох умов (іграшкової собаки, гарбуза та книги) якось по-різному, що могло би вплинути на поведінку собак. Вони виходили з того, що поведінка власників була весь час однаковою і що собака розумів, що ревнощі викликає лише один стан. Тому навіть попри те, що багато власників домашніх улюбленців переконані, що їхні собаки відчувають ревнощі, ми не маємо наукових доказів на підтримку цього.

Вчені все ще досліджують межі того, на що здатні собаки з емоційної точки зору. Де в чому афективна ніша собак ширша за нашу, бо в них значно кращі нюх та слух; але їхня афективна ніша вужча в іншому: вони не можуть переноситися думками в майбутнє, щоб уявити світ не таким, як зараз. На основі цих свідчень моя думка полягає в тому, що собаки не мають людських понять емоцій на кшталт гніву, провини та ревнощів. Можливо, один окремо взятий собака й міг би виробити власне схоже на емоцію поняття, відмінне від людських понять емоцій, щодо свого господаря. Однак без мови це собаче поняття емоції неодмінно було б вужчим за людське, і пес не зміг би навчити цього поняття інших собак. Тому ймовірність переживання собаками спільного «Гніву» (або подібного поняття) є мізерно низькою.

Навіть якщо собаки й не мають людських емоцій, просто дивовижно, як багато собаки та інші тварини можуть домогтися за допомогою самого лише афекту. Багато тварин здатні переживати неприємний афект, коли інша тварина неподалік страждає. Бюджет тіла першої тварини витрачається через дискомфорт другої, тому перша намагається врегулювати ситуацію[26]. Наприклад, навіть щур допоможе іншому щурові, який перебуває в стресі. Людські діти здатні розрадити іншу дитину, яка в стресі. Для цієї здатності вам не потрібні поняття емоцій, а лише нервова система з інтероцепцією, що породжує афект.

Попри нагромадження доказів того, що собаки мають деякі дійсно дивовижні здібності, нам усе ще буває дуже важко зрозуміти собак. Ми бачимо їх відносно себе, використовуючи застарілу есенціалістську теорію людської природи, замість того щоб дивитися на них з їхньої власної точки зору. Автор книги «Собаче почуття» Джон Бредшоу пояснює, що ми помилково вважаємо, ніби собаки мають такого собі «внутрішнього вовка», який прагне домінування і якого господарям треба приборкувати цивілізаційною силою (паралель із нашим власним міфічним внутрішнім звіром, якого слід приборкувати раціональністю). Собаки є надзвичайно соціальними створіннями, продовжує Бредшоу, як і вовки в дикій природі, коли ті не перемішані в зоопарках із купою незнайомців. Зведіть кількох собак разом у парку, і через кілька хвилин вони вже гратимуться разом. Те, що в собак здається домінуванням, є тим, що Бредшоу називає «тривожністю» і що ми б назвали розбалансованим бюджетом тіла. Подумайте про це: ми беремо соціальне, доброзичливе створіння, чий бюджет тіла ми регулюємо, і здебільшого щодня ним нехтуємо. (Чи можете ви уявити, щоб таке робили з людською дитиною?) Звичайно, їхній бюджет тіла вийде з ладу, і вони відчуватимуть неприємний афект із високим збудженням. Ми вивели їх афективно залежними від нас. Тому господарі повинні бути обережними з бюджетом тіла їхніх собак. Собаки можуть не відчувати страх, гнів та інші людські емоції, але вони відчувають задоволення, стрес, прив’язаність та інші афекти. При цьому для собак, щоб бути успішними як вид і дружньо жити з людьми, афекту може бути цілком достатньо.

• • •

Підсумуймо, до чого ми дійшли. Чи регулюють тварини свої бюджети тіла за допомогою інтероцепції? Я не можу тут говорити про все царство тварин, але щодо ссавців — щурів, макак, людиноподібних мавп, собак — думаю, що ми цілком обґрунтовано можемо дати на це питання ствердну відповідь. Чи відчувають тварини афект? І знов я думаю, що ми можемо дати доволі впевнену ствердну відповідь, спираючись на деякі біологічні та поведінкові підказки. Чи здатні тварини засвоювати поняття й чи можуть вони передбачливо категоризувати за допомогою цих понять? Безумовно. Чи здатні вони засвоювати поняття, засновані на діях? Безперечно, так. Чи здатні вони засвоювати значення слів? За деяких обставин деякі тварини можуть засвоювати слова або інші системи символів, а саме: ці символи стають частиною статистичних схем, які їхній мозок може вловити та зберігати для пізнішого використання.

Але чи здатні тварини використовувати слова для виходу за межі статистичних закономірностей у світі, для створення заснованих на цілях подібностей, що єднають дії чи предмети, які виглядають, звучать чи відчуваються по-різному? Чи здатні вони використовувати слова як запрошення формувати психічні поняття? Чи усвідомлюють, що частина інформації, яка потрібна їм про світ, зберігається у свідомості інших істот навколо них? Чи здатні вони категоризувати дії та усвідомлювати їх як психічні події?

Мабуть, ні. Принаймні не в такий спосіб, яким це робимо ми, люди. Людиноподібні мавпи здатні конструювати категоризації, більш подібні до наших власних, аніж ми могли собі уявити. Але наразі немає жодних чітких доказів, що хоч якісь тварини на нашій планеті мають поняття емоцій такого ж роду, як люди. Лише ми маємо всі інгредієнти, необхідні для створення та передачі соціальної реальності, включно з поняттями емоцій. І це залишається фактом навіть для «найкращого друга людини».

І повернімося до Ровді: чи був він злий, коли гарчав та стрибав на хлопчика? На основі того, що ми вже розглянули, Ровді не має понять емоцій, тому ви могли б здогадатися, що моя відповідь буде заперечною.

Ну… не зовсім. (Підготуйтесь до повороту, який я згадувала на початку цього розділу.)

З точки зору теорії конструйованих емоцій, питання «Чи злий пес, який гарчить?» неправильно