Алан Кервін - Екстремофіл, Алан Кервін

— Вона її не бачить.

— Не бачить? — перепитав Аян і перезирнувся з Бобом.

— На ній спеціальне покриття, як і на нашому одязі.

— «Вуаль»? — запитав Аян, і тепер прийшла черга Людмили здивуватися.

— Так... Це винахід команди розробників моєї сестри. Звідки ви знаєте про «вуаль»?

— Поговоримо про це потім, — відповів Аян її ж словами.

Церковники скинули накидки, під якими виявився схожий на тактичний яскравий оранжевий одяг, вставили беруші до вух, одягнули на голови балаклави з окулярами, накинули зарядні ранці і взяли масивні гвинтівки з об’ємними фідерами.

— Вирішили погратися в пейнтбол? — запитав Боб у водія, який виходив останнім.

— Майже, — сухо відповів той і зачинив за собою дверцята.

— Щось, Аяне, у нашому оточенні останнім часом раптово збільшилася концентрація екстремофілів, тобі не здається?

— Є таке.

— Це добре чи погано?

— Дивлячись для чого, — Аян підсунувся ближче до дверцят, щоб бачити, що відбувається на дорозі. — Одне можу сказати точно: завалять вони цього дроїда чи відпустять — відтепер Служба Стабілізації не дасть спокою Долині. Контрабандисти згорнуть свою діяльність і звалять, а ми всі опинимося в жорсткій блокаді і таких багатоніжок тут стане набагато більше.

— Про блокаду — згоден, а от про збільшення кількості цих штук — не впевнений. Вони, мабуть, дорогі, тому простіше підкрутити нам тут температуру ще на пару градусів і почекати. Я б зробив саме так.

— Такий варіант теж можливий.

— То що, ми дійсно сидітимемо в машині і жодного разу не вдаримо по цій піньяті на ніжках?

— Ще чого, я обожнюю цукерки, — гмикнув Аян і відчинив дверцята.

Людмила, вийшовши з машини, жестами вказала сину і водію на позиції, які ті мали зайняти, потім махнула Денису й Марті, щоб відходили, а Тео — лишатися на місці.

— То що, капітане, ти даси мені відповідь? Любиш свою доньку? — донісся голос з тетраедра.

— Люблю.

— Сильно?

— До чого ці розпитування? — не витримав Тео, адже питання ставить не людина, а штучний інтелект. Він відступив на крок, очікуючи, що відросток знову спробує атакувати, але нападу не сталося.

— Вірусе, ти повернувся?

— Я нікуди й не зникав.

— Я не відчував твоєї присутності.

— Старієш, мабуть, або в цієї залізяки, через яку ти спілкуєшся, треба протерти датчики. В пустелі, знаєш, пил... — говорив Тео, знову перемістившись і спостерігаючи, як церковники оточують тетраедр і махають Денису й Марті, щоб відходили. — Та й сонце вдень пекло... коли схеми гріються, то погано.

Тетраедр зробив ще одну спробу потягнутися до платформи, а Тео знову її відштовхнув і відхилився від атаки відростка.

— Мені завжди було цікаво, на що здатні люди заради тих, кого люблять, — сказав голос, і Денис напружився. Тетраедр звівся на свої відростки, посунувся до них на кілька метрів і знову опустився на дорогу. Марта і її батько відступили на пару кроків. — І кого оберуть, якщо постануть перед складним вибором.

— До чого це все? — запитав Денис.

— Я бачу перед собою тільки вас двох, а відчуваю ще щонайменше шістьох нечіпованих осіб: їхнє дихання, серцебиття... Одна людина — в поліційній машині, дві — біля неї, ще троє рухаються довкола. Тебе, Вірусе, я чомусь зовсім не відчуваю. Ти чимось відрізняєшся від решти, поки що я не розумію чим, але неодмінно це з’ясую. Так от... Згідно з пунктом три два старанні полісмени мали б ліквідувати порушників, але ви цього не робите, хоча це ваш прямий обов’язок. Звідси я роблю припущення, що ви або всі заодно, або між вами тісні зв’язки. Хай там як — ви не старанні полісмени, відступники, а такі стражі правопорядку Раді Корпорацій... не потрібні.

Договоривши, тетраедр випустив відростки в різні напрямки: до платформи, до трьох церковників і до Дениса з Мартою.

Аян і Боб одразу ж відкрили вогонь з бластерів, і тетраедр почав стріляти у відповідь. Тео відштовхнув платформу так далеко, як міг, загнавши на ходу у два кріплення «шпильки». Денис і Марта відбігли, Людмила, вивернувшись від відростка, крикнула:

— Відійдіть від нього нарешті!

Вона відкотилася, а тетраедр на її голос відправив ще два відростки і спрямував лазерний промінь. На щастя, не дістав. Мілан і водій, також вивернувшись від атаки, лягли на землю, прицілилися, але не стріляли.

Перший постріл зробила Людмила. Кулька, менша за тенісний м’яч, у серцевині якої сяяв аразан, приклеїлася до відростка, що тягнувся до неї, і за мить сліпучий пурпуровий спалах розрізав сутінки, пролунав гучний вибух, а відірваний відросток відлетів та врізався у схил.

Марта й Денис впали на землю.

— Біжи до машини й лети звідси, — наказав Денис дочці.

— Чому не вдвох?

— Так треба.

— Тату...

— Офіцере, це наказ, — він суворо поглянув на Марту. — Вперед!

Відштовхнувшись від землі, Марта випросталася, на мить обернулася й побачила тетраедр, що рухався у їхній бік, і його відросток тягнувся до неї. Вона відскочила в сторону, позадкувала, але він також змінив траєкторію, і лезо, дотягнувшись, розсікло тканину сорочки. Марта вже стиснула зуби в очікуванні болю, як просто нізвідки вистрибнув Тео і штовхнув її у напрямку церковної машини, а лезо тієї ж миті пронизало йому стегно.

— Ні-і-і! — закричала Марта й смикнулася до нього, проте міцні руки схопили її за плечі, потягнули в протилежний бік і притиснули до церковної машини.

— Його це не вб’є, заспокойся, чуєш? — просичав Боб, затуливши їй рота. Вона кивнула, і він прибрав руку. — Сідай в машину.

— Але...

— В машину.

— Денисе, Тео, до нас! — гукнув Аян і, прицілившись, вистрілив з бластера в основу відростка, котрий щойно поранив Тео, однак це ніяк на залізяку не вплинуло. — З чого зроблена ця штука? — пробурмотів він собі під носа і знову прицілився. Ще один постріл нічого не змінив: лазер не завдавав тетраедру жодних пошкоджень.