Абір Мукерджі - Людина. що підводиться, Абір Мукерджі

— Це я навів їх на ваш слід.

Він геніально удав розгубленість.

— Ви? Якого дідька ви це зробили?

Чесне запитання. Я і сам себе запитував кілька разів.

— Бо насправді ви займаєтесь не текстилем. Сумніваюся, що Бірн ваше справжнє ім’я.

Ледь помітно напружилися м’язи щелепи. Цього достатньо.

— Тієї ночі, коли ми зустрілися на сходах. Говорили про Сена. Ви сказали, що він нагадує Льва Троцького. Звідки вам знати, як він виглядає?

— Я... мабуть, бачив світлини в газетах,— пробелькотів він.

— Не думаю. Навіть у поліції його світлини немає, лише малюнок олівцем, а вам знайома його зовнішність. Гадаю, що ваші приятелі в Ірландії постачають зброю своїм братам-революціонерам в Індії, а ви стали тут їхнім представником. Зустрічалися з цілою купою індійських революціонерів. Десь і Сена бачили — може, навіть коли були в Ассамі минулого року, а він саме переховувавсь у Східній Бенгалії.

— Усе це дурниці, капітане.

Може. Може, він дійсно бачив світлину Сена в газеті, але це не пояснює, що він робив біля складу зі зброєю і зі ста п’ятдесятьма тисячами рупій у валізі.

— Дозвольте дати вам пораду, Бірне,— сказав я.— Зізнавайтеся швидше. Зробіть це тут. Доки вас не відіслали до Британії. Тут не так боляче.

Я повернувся іти.

— Віндгеме! — гукнув він.— Насувається гроза. В Індії і в Ірландії, і коли вона почнеться, усі змушені будуть зробити вибір. Люди з чистим сумлінням мають встати пліч-о-пліч. Ви маєте вибрати, на чиєму ви боці.

Я міг би порадити йому поберегти сили. Після всього, що сталося, сумління моє важко було назвати чистим. А щодо того, на чиєму я боці, Таггарт уже сказав: я на боці статус-кво. І житиму з цим, доки не трапиться менш кривавої альтернативи.

Я попросив охоронця мене випустити і пішов коридором. За спиною клацнули двері камери.

Із пансіону я виїхав наступного дня. І це на краще. Ставлення місіс Теббіт до мене дещо погіршилося, коли я повернувся весь у синцях і крові в ту ніч, коли Дігбі отримав дірку в голову. Та, гадаю, не сподобалася їй не моя зовнішність, а прохання виділити кімнату Не Здавайся. Протестувала вона дуже голосно, апелюючи до мого здорового глузду. Звісно, сама вона зовсім не проти присутності темношкірого під її дахом, але що скажуть інші постояльці? Ні, це аж ніяк неможливо. Здалася вона лише тоді, коли я повідомив, що сержант має диплом Кембриджа, але навіть це не стримало її від останньої краплини отрути.

— У тому і проблема з цими індусами,— пробурмотіла вона, повертаючись, щоб іти.— Занадто розумні, а користі їм від цього ніякої.

Валізу я зібрав швидко, і незабаром вона вже стояла в передпокої. Лежав у ній весь мій нехитрий скарб. Рикша Салман зі своїми приятелями охоче допоміг мені перебратися на нову квартиру на Премчанд-Борал. Нічого особливого. Володарям особливіших квартир не подобався мій сусід.

Не Здавайся спочатку мало не помер від жаху від самої думки, що житиме зі старшим офіцером сагибом, але я наполягав. Сказав, що це піде на користь його кар’єрі, і врешті-решт він неохоче погодився. Були у мене на те свої причини. У тому, що його вигнали батьки, була і моя вина. Саме я не дозволив йому піти з поліції. Але правда в тому, що він двічі за тиждень урятував моє життя, і тільки дурень відмовиться від сусідства з таким щасливим талісманом.

За тиждень ми з Не Здавайся сиділи за пляшкою якоїсь місцевої вогняної води і розмовляли. Виявилося, що квартира така дешева, бо розташована над одним борделем неподалік від іншого. Ми не заперечували, гадаю, що Не Здавайся це навіть подобалося в глибині душі. Якось застав його за любуванням однією дівчиною із сусіднього закладу. Хоча не схоже, що він наважиться піти далі за любування. Навіть заговорити не зможе. Про це я його і розпитував, застосовуючи змішану стратегію: скористався своєю посадою і напоїв його.

— Ну ж бо, Не Здавайся! — казав я.— Слабкому серцю не завоювати прекрасної панянки.

— Мені немає потреби про це хвилюватися, сер,— відповів він, кумедно потрусивши головою, як це роблять індуси.— Коли дійде до шлюбу, моя мати про все подбає. І знайде дійсно прекрасну панянку. Для неї буде ганьбою, якщо невістка матиме темну шкіру.

— Тож ти навіть і слова дівчині не скажеш?

— Я вам уже кілька разів пояснював, сер, що мені важко спілкуватися з жінками. І це, власне, не проблема. Я індієць, і мені майже не доводиться вступати в розмову з жінкою, доки я з нею не одружуся. Це лише один із прикладів, коли моя культура вища за вашу... сер.

Може, у цьому і є сенс. Індійці заощаджують багато часу і зусиль, не кажучи вже про розбиті серця.

— Але ж ви, певне, закохувались у жінку? — піддражнив його я під впливом алкоголю.— Або ж якась мила дівчина закохувалась у вас?

Юнак зашарівся і похитав головою.

— Чому? — запитав я.— У вас дуже приємна зовнішність, і мені здається, що дівчата мають юрбою бігати за вами.

— У нашій культурі все не так.

— Ну а коли ви навчалися в Оксфорді?

— Кембриджі.

— Гаразд, у Кембриджі. Ніякої різниці. Невже не знайшлося пишногрудої красуні, яка б затягла вас до себе в ліжко? Коханець-індієць був би напрочуд привабливим для певного типу політично активних жінок. Він посилив би їхні повноваження, так би мовити.

— Боюся,— підняв він руки,— я не посилив нічиїх повноважень, ані соціалістичних, ані яких інших.

У двері постукали.

Я подивився на Не Здавайся.

— Чекаєте на когось?

— Ні.

У передпокої Сандеш відчинив двері. Тепер старий слуга Сандеш, який був у Мак-Олі, працював на мене. Схоже, усіх це влаштовувало. Йому потрібна була робота, мені — людина, яка прасуватиме мені форму, і тепер усі були задоволені.

Почувся жіночий голос. Двері відчинилися, увійшла Енні. Ми не бачилися з тієї ночі, яку я провів у її ліжку. Виглядала вона так само чарівно, як і на вечері у «Великому Східному».

Не Здавайся невпевнено підвівся, посміхаючись, як мавпа.

— Піду прогуляюся,— заявив він.— Свіже повітря піде мені на користь.

Я кивнув, і він вийшов так квапливо, ніби тільки й чекав на нагоду. Я підняв пляшку і запропонував Енні випити.

— Що