Мiла Морес - Магія призначення, Мiла Морес

Розділ 21

Майже добу від Калеана не було відповіді. Я зневірилася, думаючи, що всі плани будувалися дарма. Можливо, у нього готовий кращий план, але ще не настав час для реалізації. Все це ми обговорили у родинному колі кілька разів. На взводі вже всі Нотрили, колишнього спокою як не бувало. Тепер відчуваю ще й знервованість Девора. Він постійно питає, чи є новини. Можу зрозуміти, турбується про свою призначену, як я про Калеана, але мене почали дратувати часті дзвінки та повідомлення. Та й у вежі Девор з'являвся за день кілька разів, турбуючи наш награний спокій.

Дейрус тим часом почав освоюватися в вежі, впевнений у тому, що посада керівника вісімдесят другого поверху відтепер належить йому. Якби я не мала здібностей бачити наскрізь, я засумнівалась би в щирості його намірів нам допомогти. Але зараз я бачу навіть його вихованця чітко. І це вже не бик, а пугач.

Кожні дві години я навідуюсь до Ніла, він так і залишився в нашій спальні, туди ж я закликала і Сайру, щоб розвіяти нудьгу першого. Зігрівають удвох нашу постіль, чекаючи пані та пана. І тільки пізно ввечері Ніл нарешті повідомив новини.

- Калеан згоден! – кричу на бігу, сповіщаючи всіх Нотрилів. – О п'ятій ранку на Кроличому пагорбі.

На мене дивляться з недовірою. Оцінюють за язиком мого тіла, наскільки все сказане правдиво. Невже думають, що я можу все це вигадати, аби пустити в хід свій план? За кілька хвилин Нотрили, мабуть, зійшлися на думці, що я передаю справжні слова Калеана.

- Яку він поставив умову? - З пронизливим поглядом запитує Кірам.

Я мнусь на місці, підкручую нижню губу, шкодую, що маю озвучити все до останнього слова.

- Щоб я не брала участі, – довелося відповісти.

- Отже, нас буде п'ятеро. Цього цілком достатньо, щоб діяти і мати когось у тилу. Дейрус прикинеться Енірою, повторить це стільки разів, скільки буде потрібно, поки відьма не вийде. Елім з Алітою підуть до Калеана.

- Але як ви дізнаєтеся, де він? - запитання назріло само собою. - Я зможу подивитися наскрізь, так ми швидше його знайдемо.

- Ні, Еніро, ти залишишся вдома, - наказний тон Еліма, що дивно від нього чути. - Калеан сам вийде, як тільки дорога буде розчищена. А на шляху в нього лише відьма, яку ми якраз і попросимо на пагорб. Калеан вийде з твоєю матір'ю, а тоді ми вже вирішимо питання з викрадачкою.

- Я не можу просто чекати вдома! - спалахую обуренням, і від моїх різких рухів на столі тріснула склянка.

- Тихіше, люба, тихіше, - Аліта дбайливо заспокоює мене, - маленький Каллі теж переживає про татка, от і трощить все, до чого вдається дотягнутися.

Я мимоволі посміхнулася, уявивши маленького Каллі. Сподіваюся, що це буде хлопчик. Такий самий гарний і сильний, як його батько. У своїй сім'ї я не допущу повторення тих помилок, які зробили мої батьки. Через одне невірне рішення постраждало стільки людей. Але хто помилився першим?

Ні, не мій батько. Я не намагаюся знайти йому виправдання. Його вина простежується у всьому виразно, але вважаю, що першим дурнем був мій давній предок, який переконав усіх, що чекати на своє призначення не варто, що зовнішність може стати зброєю. Скільки життів він зламав, вірячи в цю нісенітницю і переконуючи в тому інших!

Я готова була піти стопами предків, які обрали невірний шлях. Почувалася винною, коли сказала Калеану «згодна». Ця провина мене бентежила зсередини, докучала, хворіла в мені, рвала душу. Я пішла проти волі батька, відчуваючи, як увесь світ відвертається від мене самої. Лише рука Калеана підтримувала мене. І нещодавно я дізналася, що не була зобов'язана боротися за те життя, яке для мене готували. Я маю право вибрати власний шлях і не відчувати з цього приводу почуття провини чи жалю.

Я повністю оновилася. Мої погляди перезаписані. Минулі переконання стерті. Відтепер життя піде новою доріжкою, і я не опиратимуся.

***

О п'ятій ранку наступного дня всі Нотрили перемістилися на пагорб і зайняли свої позиції. Я знаю про всі деталі, тому що вони були обговорені тисячу разів. Мене залишили вдома, як наказав мій чоловік, але я не можу сидіти без діла, залишатися в невідомості. Я лише припускаю, як там все обернеться, сподіваючись, що мій чоловік незабаром опиниться поруч, і що з моєю матір'ю все буде добре. Нехай навіть вона і збирається заміж на мого колишнього хлопця. Це мене вже не турбує, Девор по-справжньому її любить. Ніхто не зможе бажати більшого щастя близькій людині.

Я не витримала і теж перемістилася до пагорба, але зі східного боку, на відміну від Нотрилів. Знайшла це місце на карті, за якою рідні планували вилазку. Саме з цієї точки відкривається гарний вид на вершину, я зможу почути розмови, але залишитися непоміченою.

Все йде за планом. Дейрус у моєму обличчі стоїть на вершині. Через кожні тридцять секунд він зникає і знову з'являється. Залишається сподіватися, що ці миготіння не будуть помічені його матір'ю, на яку ми всі тут чекаємо. Адже вона напевно зможе визнати сина.

Очікування триває надто довго. Ми не припускали, що це триватиме стільки часу. Починаю замислюватися, чи вистачить сил Дейрусу, щоби повторювати свій трюк. Я не бачу кожного з Нотрилів, бо вони приховані за пагорбом, але знаю, що всі в нетерпінні, напевно, думають про те саме, що й я.

Коли вже почало здаватися, що все було марно, що відьма не з'явиться, або впізнавши свого сина, або не помітивши змін на пагорбі, я побачила постать у чорному одязі. Вона швидко наблизилася до моєї копії і вже підняла руку у тому напрямку, де стояв Дейрус.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍