Настуся Соловейко - Драконяча відьма, Настуся Соловейко

– Це божевілля! Ти ж сам казав, що вони оточили себе кривавою стіною! А ти пропонуєш нам пройти крізь неї, та ще й викрасти їх? – проговорив Рон і мені закортіло придушити чоловіка сестри.

– Саме це я і пропоную.

– А де ж докази, покажи нам мертвого Драна. – проговорив Мисливець

– Нема нічого простішого, ходімо.

Оскільки ховати лабораторію тепер не мало сенсу, я повів Раду до підвалу.

Та в останню мить, перед тим як відкрити двері до клітки Драна, застиг.

А що, як він живий? Що я тоді скажу Раді?

Хитнувши головою, смикнув ручку й увійшов всередину.

Тварюка лежала у тій самій позі, нічого не змінилося і я мимоволі видихнув з полегшенням.

– А де гарантія що він здох саме від твого зілля, а не сам сконав? – знову спитав Рон.

– Я твоя гарантія, Роне, твій Лерд, така гарантія тебе влаштовує?

Темний неохоче кивнув.

– Що ж, Лерде Айване, якщо це і справді працює, то думаю, саме час дістати парочку відьом! Давненько ми на них не полювали! – пробасив Ротер Вогняний.

Піднявшись нагору, ми йшли коридором, коли почувся якийсь шум.

Спустившись першим, я побачив те, від чого кров у жилах застигла.

Мелос і Кравен тягнули по підлозі тіло чорної потвори. Рот з якого стирчали довгі зуби – відкритий у передсмертній судомі, білі очі назавжди втратили своє холодне світло. Руки й ноги з товстими кігтями шкрябали каміння, підлоги залишаючи глибокі сліди.

– Це ще що за тварюка? – проговорив Арман, збігаючи сходами.

Я незмигним поглядом дивився на труп. Труп вершника з мого видіння!

Та вголос я спитав зовсім інше:

– Де ви це знайшли?

– На кордоні Бладару, у Міжземеллі. Вони вискочили на нас просто з тої чорної дірки. – проговорив Мелос.

– Вони? – спитав Арман.

– Так, їх було щонайменше п'ять. Та вбити нам вдалося тільки одного, та й те випадково. Вони наче зовсім не уразливі до будь-яких ран, я розрубив одному голову, а вона знову зрослася. – сказав Кравен.

– Врешті-решт, я встромив цьому меч у серце і він таки здох. – закінчив Мелос.

Запала тиша, всі роздивлялися труп.

– Як думаєте, це ще одне створіння відьом? – спитав Мисливець.

– Може і так, – задумливо проговорив Арман – та думаю, що тепер нам просто необхідно до них навідатись, і гадаю загону драконоборців буде замало, потрібно збирати армію.

Я глянув на друга. Збір армії діло не просте, навіть для тих, хто звик битися з ворогом кожного дня. Та й забрати з Бладару всіх захисників, заливши його незахищеним – ідея була мені не до душі, про що я і сказав.

– Ми не можемо залишити Бладар беззахисним, думаю, все ж таки потрібно розвідати, що взагалі там відбувається. Якщо відьми щось готують, а це вочевидь так і є, то рано чи пізно вони самі прийдуть до кордонів Бладару.

– Все одно, треба сповістити всіх про загрозу, не тільки драконоборців, а й Ледів, Мерійців, Кориванів, людей, та будь-кого, хто схоче стати під наш стяг.

Я кивнув.

– Я відправлю своїх бійців сповістити всіх у Бладарі, і думаю, нам потрібно також сповістити людей, що живуть на кордоні з Вічером. Нехай всі, хто мають змогу, забираються звідти. – запропонував Вогняний.

– Я накажу нашим воїнам готуватись. – проговорив батько Армана.

– Тоді, ми з Мелосом і Кравеном поїдемо на розвідку, я хочу своїми очима побачити цих нових монстрів. – сказав я.

– Ти ж не думаєш поїхати без мене? – насмішкувато проговорив Арман.

Я мимоволі посміхнувся.

– Ні, звичайно, ні, друже. Вирушаємо на світанку.

Я не одразу пішов збиратися, а пригадавши про те, що звелів притягнути провидицю до замку, спустився у підвал.

Жінка сиділа на підлозі, хоча у кімнаті куди її привели, було ліжко.

Вона розгойдувалась взад і вперед щось повторюючи собі під ніс.

– Як тебе звуть, провидице? – спитав.

Жінка здригнулася всім тілом і підняла свої білі очі на мене. Цікаво, вона сліпа чи ні?

Я вже думав, що не відповість, коли пролунали тихі слова:

– Еріна Могутня – моє ім'я.

– Що ти бачиш, Еріна Могутня, що ти хотіла сказати, там, на площі?

Провидиця покачала головою і швидко заговорила:

– Ти не віриш мені, ніхто не вірить, ні, ні… – її тіло затрусилося – А я бачу їх кожної ночі, їхній світ, повний пекельного чорного вогню і болю…і вони вже близько…дуже близько…

– Хто близько? – роздратовано спитав я.

Жінка різко підскочила на ноги.

– Навіщо ти питаєш, Айван Кривавий, коли ти знаєш відповідь – ти бачив їх, ти бачив вершників Чорної смерті! Той, що лежить внизу у твоєму замку просто їхній прислужник! Це тільки початок! – закричала вона.

– Можливо, ти й права, провидиця, і я знаю про що ти, – неохоче поговорив – що ще ти знаєш?

Раптово тіло жінки звело судомою і вона впала на підлогу, очі закрилися і вона заговорила низьким хрипким голосом:

– В тебе мало часу… Майже не залишилось! Згадай хто ти! Згадай своє єство!

Цей голос я впізнав одразу – голос із моїх чи то снів, чи то видінь. Голос Владики. Тільки що мені з того? З усіх цих натяків і уривків чужої пам'яті? Якщо все, що я бачив відбулося насправді, звичайно. Цілком можливо, я просто з'їхав з глузду.

І як, Дран забирай, можна згадати те, чого ти ніколи не бачив і не відчував?

Зітхнувши, жінка затихла. Як не намагався її розговорити, вона не зронила жодного слова. Сіла на ліжко і втупилася у протилежну стіну.

Поки ще був час, вирішив знову навідатися до шахти, я все ще відчував магію Данаї в собі, тож може, цього разу я нарешті дізнаюся, що відбувається на справді.

А ще… А ще – мене просто нестримно туди тягнуло.

 

 

 

Привіт, мої любі! Як гадаєте, чи дізнається Айван щось біля стіни?

А поки що – ось таким в мене вийшов Леон Морт. Який варіант вам до вподоби?