Франко І. Я. - З вершин і низин, Франко І. Я.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Бурчачи: «Хоч ся й мала,
Дай нам, боже, що нам треба,
А по смерті шусть до неба!»
Пробудився. Тьфу, огидно!
«Ей! Се що? Я вмер? Бігме!»
Труп в снігу, що й ніг не видно,
Дух стрілою в гору дме.
Страшно стало так і встидно…
«Ну, як чорт мене візьме?
Ще смолу заставить пити!
Радше в «Общество» вступити!»
Та тепер було вже пізно:
Райська брама перед ним,
І згори глядить так грізно
Огнекрилий херувим…
Коло брами незавізно -
Стука-стука бідний Клим,
Шепче, ждучи ласки з неба:
«Дай нам, боже, що нам треба!»
Пан біг в небі зачуває,
Знає, хто се, та мовчить.
І Петрові повідає:
«Глянь-но, Петре, хтось стучить?»
Ось з нутра Петро питає:
«Гей, а хто там? Та бо цить!
Хто ти? Що тобі тут треба?
Яким правом йдеш до неба?»
«Прошу ласки,- Клим озвався,-
Я п’яниця, звуся Клим».
«Що? П’яниця тут припхався?
Тут не є п’яницям прийм!
Марш у пекло! К чорту стався!
Марш в огонь, смолу і дим!»
Став наш Клим, хоч сісти й плакать…
Далі так почав балакать:
«Божа воля й суд небесний,
Против нього нам не стать,
Та скажи, мій пане чесний,
Хто є ти, я рад би знать.
Чую голос твій чудесний,
Та парсуни не видать».
Та Петро сим образився,
Так на Клима розгрозився:
«Дурню, ти собі гадаєш,
Що й у нас ваш польський лад?
За що ти мя паном лаєш?
Чи то тут панів є склад?
Всі ми в небі рівні, знаєш?
Всякий всякому тут брат.
Я також не пан-канчучник,
Я Петро, небесний ключник!»
«А, то ти, святенький Петре!» -
Клим утішно одвічав.-
«Чом же так гірке, нетепле
Слово ти мені кричав?
А забув, як сам запекле
Ген Христа ти відрицав?
Я, щоправда, пив надмірно,
Та Христа державсь все вірно!»
Вчув Петро, висок почухав
Та й не знав, що й відречи,
Далі «руської» понюхав,-
Шмиг! та й люльку став печи!
А п’яниця слухав-слухав,
Та й ну в браму знов товчи,
Та й все шепче в брамі неба:
«Дай нам, боже, що нам треба!»
Пан біг в небі зачуває,
Знає, хто се, та мовчить
І Павлові повідає:
«Глянь-но, Павле, хтось стучить!»
Ось з нутра Павло питає:
«Гей, а хто там? Та бо цить!
Хто ти? Що тобі тут треба?
Яким правом йдеш до неба?»
«Прошу ласки,- Клим озвався,-
Я п’яниця, звуся Клим».
«Що, п’яниця тут припхався?
Тут не є п’яницям прийм!
Марш у пекло, к чорту стався!
Марш в огонь, смолу і дим!»
Став наш Клим, хоч сісти й плакать,
Далі так почав балакать:
«Га, здаєсь, що в пекло й мушу!..
Та там пекло не втече.
А ти хто, небесний мужу?
Ось що рад я знати ще.
Голос твій паде у душу,
Та не бачу тя в лице».
«Коли так благаєш дуже,
Я Павло-апостол, друже».
«А, то ти, святенький Павле! -
Крикнув Клим до нього гнеть.
«Ось хто тут в розкоші плавле,
А нас бідних гонить геть!
Чи забув ти врем’я давнє,
Як жидівський був гонець,
Степана поміг убити,
Всіх христян хотів згубити?
Бачиш, хоч який я грішний,-
Певно, се і те було,-
Але, знає бог всевишній,
На таке не згоден зло.
А ти в дим мя гониш вічний!..»
Не дослухував Павло,
Сюди-туди обіздрівся,
Та й від брами геть десь дівся.
Ждав наш Клим, що з того вийде,
Далі знов до брами б’є.
Каже пан біг: «Гей, Давиде,
А поглянь-но, хто там є!»
Підійшов Давид. «Гей, жиде!»
«Я не жид».- «А хто ж псує
Браму? Що там за помана
Сутурдується від рана?»
«Прошу ласки,- Клим озвався,-
Я п’яниця, звуся Клим».
«Що, п’яниця тут припхався?
Тут не місце! Геть із ним!
Там у пекло к чорту стався!
Марш в огонь, смолу і дим!»
Став наш Клим, хоч сісти й плакать,
Далі так почав балакать:
«Острий наказ твій, та, певно,
Маєш право так владать.
Та скажи, благаю ревно,
Хто ти є, я рад би знать.
Глас твій страшить мя смертевно,
Та парсуни не видать».
«Та й дурак же ти безмізкий!
Я Давид є, цар жидівський!»
«А, то ти, Єссеїв синку!
Бач, який ти острий став!
Чи як Урієву жінку
В чоловіка ти украв,
А самому лист в торбинку
З засудом на смерть уклав,
Як дівчат, невинні діти,
Заставляв ти труп свій гріти,-
Чи тоді ти присвятився?
Ось я грішний, бачить біг,
Та сли б так в гріхи вгатився,
Сли б такий один лиш гріх
В мене на душі світився,
То я б просто в пекло біг!»
Чув се цар Давид і сплюнув
Та й від брами геть посунув.
Знов б’є в двері Клим, аж стогне,
Пан біг слуха та мовчить;
Далі каже: «Соломоне,
Глянь-но, хто там так стучить».
Тюпа той. «Ось невгамонне
Сотворіння! - він бурчить.
Хто ти є, чого бажаєш,
Що тут двері розбиваєш?»
«Прошу ласки,- Клим озвався,-
Я п’яниця, звуся Клим».
«Що, п’яниця тут припхався?
Тут не місце, геть із ним!
Там іди, до біса стався,
Марш у пекло,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З вершин і низин, Франко І. Я.», після закриття браузера.
