Рудольф Рудольфович Лускач - Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач

метеорита. Саме тоді Єменка розкрив нам дальший маршрут на той випадок, коли б ми розминулися, і намітив пункт збору, біля кам'яної ущелини, яку теж докладно описав. Ось тут Шульгін і зметикував, що цей вузький прохід ніби спеціально створений для нападу. Він сам виявив бажання побути з в'ючними кіньми, і як тільки ми роз'їхалися, поспішив до своїх спільників. Разом з ними він докладно розробив підступний план нападу. Оскільки бандити знали Олега тільки з розповіді, лісничий вирішив їхати попереду, щоб показати, в кого саме цілитися.

Змовники не сумнівалися в успіху. Та на всяк випадок все ж домовились і про дії в разі невдачі. Чуваєв та Арбузов тоді повинні були знову чекати слушного часу, стати ще обережнішими й нічого не починати без відома Шульгіна.

Шульгін дедалі частіше переривав свою розповідь, щоб перепочити. Напевне, йому було важко говорити. Закінчуючи своє зізнання, він сказав з видимим зусиллям:

— Олегу Андрійовичу, коли я починав свою розповідь, ви сказали, що прощаєте мені все наперед… Тепер вам усе відомо, і я знаю, що це непростимо і… взагалі неможливо…

Олег повільно підвівся й пішов до виходу з палатки. Відкинувши полог, він став, задивившись на світлі берези. Позад них тяглися непроглядні хащі. Берези видавалися білою огорожею на краю зеленого лісового моря, що ховало безліч несподіванок і небезпек…

Шульгін заплющив очі, і в тиші палатки чути було тільки його стогін та неспокійне дихання. Олег тихо підійшов, сів біля нього і сказав тремтячим від хвилювання голосом:

— Багато зла ви наробили, але те, що я сказав правда… я прощаю вас!

Лісничий розплющив очі й підвів голову. В нього тремтіли куточки губів, стримуючи ридання, він хотів щось сказати. Але раптовий напад кашлю болісно скривив обличчя пораненого. Силячись проковтнути слину, він витер долонею рожеву піну, що пробивалася крізь уста.

Тамара нахилилася над ним і промовила:

— Заспокойтесь. Не треба хвилюватись, це вам шкодить. Будьте мужні…

Два дні Шульгін марив у гарячці, а на третій йому полегшало, він опритомнів і випив багато холодного, освіжаючого чаю. Навіть поїв наваристого бульйону, який приготували спеціально для нього з кількох рябчиків, упольованих Старобором. Лісничий запевняв, що болі його зменшились. Тільки очі у нього були якісь дивно прозорі, і він час від часу засинав. А вночі стан Шульгіна погіршав настільки, що нам знову довелося невідступно чергувати біля його постелі.

В останні хвилини життя Шульгін звелів покликати Чижова, щоб при ньому написати коротенький заповіт. У ньому він розповів усе і назвав своїх спільників.

Потім поранений заснув глибоким сном і більш не прокинувся. Смерть лісничого Федора Лаврентійовича Шульгіна поставила перед нами важку проблему, йти далі чи повернутися з покійником до Вертловки і про все повідомити відповідні органи?

Обмінявшись думками, всі прийшли до висновку, що було б недоцільно відкладати експедицію в Сурунганські гори, до яких лишалося два-три дні їзди.

Проте нас турбували спільники Шульгіна, які нічого не знали про його смерть і, напевне, чекали від нього чергових відомостей. Без вказівок Шульгіна вони на нас не нападуть. Отже смерть лісничого треба було приховати від них, навіть якщо волоцюги й стежили за нашим табором.

Ми викопали яму під палаткою і поховали в ній померлого. Грунт старанно зарівняли, а саму місцевість з могилою нанесли на карту. На всякий випадок ми докладно описали цю подію в трьох примірниках, які підписали всі члени експедиції. Один примірник дали Чижову, другий Олегові, а третій довірили мені.

Ми знищили також усі сліди забитого тигра, якого Єменка з Чижовим на другий день після ловів перевезли плотам до табору. Це був величезний самець завдовжки двісті тридцять сантиметрів, не рахуючи хвоста довжиною сто сантиметрів. Вага його — сто п'ятдесят кілограмів. Звір мав чудове забарвлення. Переважала червонясто-руда фарба з багатьма вузенькими чорними смугами впоперек тіла. Голова була оздоблена складними візерунками чорних смужок. Літня шерсть коротка й груба.

Вісім куль продірявили тіло цього хижака, і п'ять із них були смертельними.

Хто, власне, його застрелив?

Ми втрьох, невеличка група відважних мисливців.

Зідрану шкуру Єменка старанно вичинив і запакував разом з іншими нашими трофеями. Питання про те, кому дістанеться тигрова шкура, Єменці чи мені, — бо третього мисливця вже не було в живих, — мало вирішитися жеребкуванням після повернення до Вертловки.

Самого тигра ми закопали, щоб наші небажані слідопити — Арбузов і Чуваєв — не довідались про полювання та його наслідки. Єменка при цьому зауважив, що ми нагадали йому марновірних мисливців з племені ойротів, які в давнину теж ховали амбу.

Трохи пригнічені, ми почали розбирати палатки і, нарешті, залишили місце нашої п'ятиденної стоянки, де пережили так багато хвилюючих подій. Почався останній етап нашої подорожі до заповітних гір.

Розділ IV
СКАРБ СУРУНГАНСЬКИХ ГІР

Чижов з Єменкою почували себе трохи незручно від того, що Олег приховав од них справжню мету експедиції. Вони сприйняли це як прояв недовіри, і Олегові довелося мобілізувати все своє красномовство, аби переконати їх, що лише обережність змусила його так зробити.

Приїхавши до Вертловки, Олег довірився в усьому тільки старому мисливцеві Родіону Родіоновичу Орлову, який теж дотримувався думки, що краще не розголошувати справжньої мети подорожі аж до прибуття на місце. Погладжуючи вуса, він підморгував і радив:

— Обережність ніколи не завадить. У вас буде час повідомити членів експедиції про суть справи, коли ви доберетесь до Співучих гір. А може, ви взагалі туди не дійдете! Пильність у тайзі дуже потрібна. Там навіть позіхати треба обережно, бо комашня може забити вам рота.

Олег, мовляв, і дотримувався цієї поради, поки Чижов, нарешті, не зметикував, що удавана подорож на ловлю соболів продиктована обережністю.

— Тільки Рудольф Рудольфович дещо пронюхав раніше, — пригадував Чижов, — але