Вольфганг Шрайєр - П'ять життів доктора Гундлаха

він рішуче махнув рукою. Здавалося, його не збентежила ситуація, хоча деякі ускладнення не дуже подобались. Він домовився зі шкіпером. Той заломив був надто високу ціну, бо йшлося про район воєнних дій, але взагалі був готовий піти на ризик, оскільки вважав, що везтиме зброю та боєприпаси для відрізаних у Ла-Уньйоні урядових військ. До того ж янкі, перед яким так запобігали місцеві власті, виявив бажання купити катер. Зрештою судно завантажили ящиками й картонними коробками, які важили тонн п'ять. Усе навіть не вмістилося в трюмі, і ящики почали вантажити прямо на борту. Катер занурився на десять дюймів, і шкіпер відмовився приймати далі вантаж, бо ящики могли зсунутися і перекинути судно.

Розповівши все це Джексонові, Пінеро зателефонував начальникові місцевої поліції. Той нічого не знав про арешт і висловив припущення, що то, певне, були люди з гарнізону. Митниця, поліція й армійський гарнізон Сан-Лоренсо хоча й містилися в одній зеленій казармі, оточеній муром з бійницями, проте не узгоджували своїх дій. Обдзвонивши всі три установи, Пінеро нічого певного так і не дізнався, йому сказали, що патруль на «джипі», очевидно, був з Чолутеки — центру провінції, якщо не з самої Тегусігальпи, а тут ніхто ніякого патруля не посилав. Пінеро обдзвонив і вищі інстанції, але теж марно. Гундлах почав здогадуватись, що сталося насправді. Він ще не вірив своєму щастю. Згодом стало відомо, що «джип» бачили на трасі Інтерокеаніки, за вісімдесят кілометрів звідси. Це було малоймовірним. Потім «джип» нібито з'явився на Панамериканській автостраді і з шаленою швидкістю гнав до прикордонної річки Гоаскоран. В ньому нібито сиділо двоє чи троє солдатів і лисий чоловік у цивільному. Ніхто нічого не згадував про жінку.

— Затримайте машину! — крикнув у трубку Джексон.

— Навіщо? — озвався Пінеро, витираючи з губів піну від пива. — Дурниці все це. Жінки в «джипі» ніхто не бачив, а якби вона була, її б відразу помітили. Та й відколи це Джон став лисим?

— Він справді лисий, — сказав Джексон, спритно затиснувши телефонну трубку між плечем і вухом, — але носить перуку.

— Що носить?

— Перуку, сер, вона дуже добре підігнана й не впадає в вічі. Але якщо перука з нього злетіла, то, виходить, руки в нього… — Глянувши на Гундлаха, він замовк.

— Зрозуміло, — сердито крикнув Пінеро, почервонівши, як рак, і навіть не приховуючи від Гундлаха своєї розгубленості. — Штучний скальп злетів, бо в нього зв'язані руки. Отже, його повезли разом з вашою дамою. Здається, вас це не дуже дивує? Тут теж не без вашого втручання?

— Ні, я не маю про це жодного уявлення. Якщо справді сталося саме так, то цілком випадково: партизани могли підслухати, коли ми вчора домовлялись про місце зустрічі й кілька разів назвали по телефону Сан-Лоренсо.

— Це ви його називали, — вигукнув Пінеро, — й тепер мені ясно, навіщо. Спробуйте хоч приховати свою зловтішну посмішку. Можливо, їх ще піймають. Однак для вас, Гундлах, це нічого не змінює… Операцію ми доведемо до кінця, тільки дещо ретельніше! Вам більше не захочеться жартувати.

В останньому донесенні повідомлялось про «джип», кинутий на узбіччі дороги між річкою Гоаскоран і прикордонним селищем Карідад. Втікачі, очевидно, перейшли річку й опинились на території Сальвадору. Джона вони, напевно, взяли заложником. «Джип», як аж тепер з'ясувалось, ті двоє вкрали біля комендатури в Карідаді. Карідад в перекладі означало «любов до ближнього»… Пінеро скрушно похитав головою, ніби ще раз знайшов підтвердження своїх думок про гондураську армію, яка погрузла в болоті й заснула летаргічним сном. На його гарному обличчі з'явився вираз огиди, він тепер уже остаточно пересвідчився: поки тут усе не зробиш власними руками, на успіх розраховувати не доводиться.

— Гундлах, мені стало цілком ясно, хто ви насправді, — сказав Пінеро дорогою до катера. — Вже кілька тижнів зряду, висолопивши язика, ви ганяєте за цією спідницею. А тепер вона зникла. Щоб і ви не піддалися такій спокусі, оскільки тепер у нас немає заложниці, з вами попливе Джексон. Він стежитиме за курсом, і я даю вам добру пораду: не сваріться з Джексоном.

— Що, він теж носить чорний пояс?

— Можна сказати, що так, і як стрілець Джексон перебуває в чудовій формі. Крім того, я теж увесь цей час буду з вами. — Пінеро постукав пальцем по своїй портативній рації, що висіла в нього на плечі; Джексон мав такий самий прилад. «Але що зможе зробити Пінеро на відстані? — подумав Гундлах. — Залишиться тут сам, адже Джона від нього забрали. В його розпорядженні буде лише телефон а чи багато ця машина зможе йому допомогти — щойно показала практика».

— Ви просто мене переоцінюєте. Я не герой, ви це знаєте.

— Ви добрий пройдисвіт, але з нас досить ваших витівок. Наступного разу ми просто пошлемо вас до риб.

— Розмовляючи з вами, не заснеш, — сказав Гундлах. — Навіть важко повірити, що ви мені виявляєте таку довіру.

— Будьте розсудливим, і ми вас оцінимо… — Пінеро говорив тихо, довірчим тоном, намагаючись тримати себе в руках, але голос раз у раз його зраджував. — Отже, бувайте! До зустрічі на прес-конференції в Сан-Сальвадорі! — сказав він на прощання, фамільярно плеснувши Гундлаха по плечі.

За п'ять хвилин до третьої шкіпер віддав швартовий, і катер, похитуючись на хвилях, швидко понісся за відпливом. За поворотом річки зникло містечко Сан-Лоренсо, виглядала лише вежа церкви. Джексон витяг антену своєї портативної рації.

— Павук, я Риба, Павук, я Риба, я Риба, — почув Гундлах його бурмотіння й здивувався, чому ці типи при всій хитрості придумують собі такі безглузді кодові прізвиська. — Ми пропливаємо східний мис острова посеред річки, на карті острів не позначений…

— Чого ви повзете, мов черепахи? — почулось у відповідь. — Неодмінно хочете, щоб вас і ніч там застала?

Виявилось, що «Рубен Даріо» з великим вантажем неспроможний був розвинути швидкість, вищу за вісім вузлів. Коли Фернандес додавав швидкості, катер плив трохи жвавіше, але задирав ніс; при такому навантаженні це було досить небезпечно. Біля гирла з'явилося більше зустрічних суден, і катер так підкидало та заливало водою, що Фернандес мусив іще зменшити швидкість.

Фарватер у цьому місці був досить вузький, обмежений мілинами й завалами сплавного