Микола Миколайович Міклухо-Маклай - Серед дикунів Нової Гвінеї

Увечері Йосиф прийшов сказати, що обидва радьї казали моїм матросам, щоб вони за себе не боялися, бо їм ніхто нічого не заподіє. Серамці цьому вірять, але дуже бояться за мене, або, точніше, за самих себе, гадаючи, що, в разі мене тут заб'ють, їм перепаде від голландської влади, коли вони повернуться додому.

8 квітня

Анакода приїхав сказати, що внаслідок останніх подій він боїться тут лишатися, що торгівля цього року кепська і він воліє через це поїхати на острови Кей або Ару. Я приготував два ящики з препаратами в спирті та черепами, які хочу надіслати з ним, і дав йому кілька листів передати першим представникам голландської влади, яких він зустріне. Між украденими та розбитими речами було, між іншим, дві банки з хіною. В мене лишилась одна неповна, тож приймати хіну доводиться вельми ощадно. Між моїми людьми дуже багато хворих: з шістнадцятьох матросів тільки чотири здорові.

11 квітня

Рушив кінець кінцем на острів Айдуму. Вибрав за майбутню оселю Умбурмету, що здається мені далеко здоровішою проти Вайкали.

Коли я вчора вибирав місце для своєї хатини, серамці знову почали бурчати. Я одразу ж припинив це бурчання, сказавши, що в хатині житиму я сам, а вони всі можуть лишатися вночі й навіть удень на урумбаї, і якщо їм і цього мало, то хай рушають додому, а я лишуся тут сам. Після цього знову почулися запевнення у відданості та цілковитій готовності слухатися мене. Користуючись моментом, я змусив їх пообіцяти мені, що вони почнуть будувати хатину завтра на світанку.

15 квітня

Переселився вчора й переночував уже в хатині; вона така дірява, хоч зверху й не тече, що ввечері не можна засвічувати свічку, та й спати холодно.

Умбурмета через моє поселення, як і Айва, жвавішає; але в Айві від піщаного берега, де були витягнуті на пісок папуаські прау й де тубільці будували собі тимчасові курені, до моєї хатини було далеко; а тут з веранди я зможу бачити весь берег і все, що на ньому діється.

Сьогодні прийшло шість пірог з юрбою народу. Увечері, просидівши весь день над деякими анатомічними роботами, я вийшов на веранду й милувався грою хлопчиків та юнаків на піщаному березі. Був відплив, і вони мали великий простір для своїх забавок. Грали у війну: кидали одне в одного грудки землі та легкі ціпки замість списів. Найбільша штука була в тому, щоб кинути грудку або списа і потім швидко ухилитися, кинутись набік або на землю чи стрибнути високо й уникнути тим списа, скерованого в нього. Три- та чотирирічні хлопчики брали участь у забавці, яка дуже цікавила чотирнадцяти- й п'ятнадцятирічних юнаків. Тут, як і по інших місцях Нової Гвінеї, діти надзвичайно рано починають вправлятись у метанні в ціль: вони кидають усім, що є напохваті, і куди трапиться, і досягають у цьому великої спритності.

Я мав з Давидом та Йосифом серйозну розмову. Я почав з того, що спитав їх, чи бояться вони лишитися тут зо мною, якщо я дозволю урумбаю повернутися в Серам. Обидва відповіли, що бояться, бо папуаси тут ладні забити людину заради якоїсь порожньої пляшки або старої тарілки. Вони додали, що це загальна думка, що на папуасів не можна покладатись і що серамці, незважаючи на те, що хочуть зберегти мирні стосунки, тремтять кожної ночі, боячись несподіваного нападу.

Якщо ми лишимося тут учотирьох, тобто я, Давид, Йосиф та Ахмат, то нам це так не минеться. Потім вони додали, що в них є жінки й діти. Через цю розмову я мусив був затримати урумбай. Годині о десятій вечора прийшла пірога з людьми Айдуми й дуже цікавою звісткою, яка виправдувала припущення моїх людей та стверджувала їхню думку, що тут не можна покладатися на тубільців. Звістка ця полягає ось у чому. Днями (здається, вчора) близько трьохсот чоловік з гірських селищ коло Телок-Камрау приходили справді в Айву, маючи намір забити мене та остаточно пограбувати мої речі. Ця експедиція була дуже розчарована, побачивши в Айві самі тільки обгорілі стовпи замість хатини й людей. Серамці, як каже Давид, збентежені цією звісткою й дуже бояться. Давид просив мене не спати тут, а разом з моїми людьми — в урумбаї. Я не погодився.

17 квітня

Знову тривога. Нова звістка надійшла надвечір. Кажуть, що люди Наматоте й Мавари хочуть напасти на мене вночі або на світанку і, якщо прийдуть, то, мабуть, у великій кількості. Мої люди так збентежені, що чекають нападу неодмінно цієї ночі, бо в страха очі й вуха великі, а головне, страх дуже заразний. Я, звісно, подбав переконати моїх людей і навіть устиг розсмішити їх усіх, спитавши, як це вони гадають собі, що верховинці потраплять сюди, не маючи пірог. Чи вони ганятимуться за урумбаєм по морю? Я рішуче відмовився переходити з хатини на урумбай. Проте доведеться при загальній тривозі та можливості нападу лягати спати одягнутим.

18 квітня

Рисував портрети тубільців, вибравши фізіономії, які найбільше підходять до загального типу. Треба сказати, що взагалі різноманітність облич унаслідок усяких мішанок тут далеко більша, ніж, наприклад, на березі Маклая, навіть у тутешніх верховинців, приміром, у вуоусірау. Між тутешніми папуасами (я не маю на увазі тих, що не мають помітних ознак мішаної раси) можна натрапити й на плоскі, приплескані носи, і на прямі та гачкуваті, і, нарешті, на такі, в яких кінчик носа низько звисає над верхньою губою.

Давид і Йосиф зробили сьогодні дуже серйозне й далеко не приємне відкриття. Виявляється, справді, мої люди скористувалися грабунком моїх речей в Айві і разом з людьми Наматоте й Мавари розграбували їх, також і речі моїх слуг (Давида та Йосифа), після того, як люди з Телок-Бічару пішли до себе. Деякі з