Сергій Ухачевський - Чужа гра

Валентин зазирнув до братів. Ті лежали на спинах, закотивши очі, з пришпиленими до нижніх губів язиками. Треба було з ними кінчати. Спочатку хотів пристрелити, але після цього залишиться багато крові… Узяв грамів десять героїну, розчинив у гарячій воді і тихенько ввів Мишкові в шахту[26]. Потім — Сашкові. Обом відщепнув «собачки», які утримували язики, і вийшов геть. Після таких доз не виживає ніхто.

Удосвіта повернув дитину. Наталочка мирно спала, наче з нею нічого не трапилося. Марина Григорівна та Степан Олегович кинулися цілувати рятівника онуки, але він вибачився і чкурнув з дому. Охоронці цокали язиками, дивлячись услід. Куля наказав не чіпати Валентина і простежив, куди поїде. Богданові довелося стати свідком, як Кіря закопував у саду приятелів. Пацюки пожирали один одного.

Після цього Циган напився до безтями, ходив по хаті, наче несповна розуму, падав на коліна перед якоюсь картиною, вставав, збуджено розмахував руками, диригуючи невидимим оркестром, і співав нікому не знані пісні…

За кілька днів Ірина спостерегла, що в неї з’явилося сиве волосся. Останнім часом щоранку їздила до церкви і ставила свічки перед іконами, щедро давала милостиню, не шкодувала грошей на потреби храмів, побувала в Лаврських печерах і дякувала Богові за чудовий порятунок її та доньки.

Одного ранку до неї завітав Максимів, роздратований, збуджений. Ірина саме збиралася виходити. Сьогодні мали відбутися збори акціонерів «Руської», і обидві сторони готувалися. Ішла гра Кірі проти Петька. Валентин брехав, що попередив діда з бабою: онуку повернуть, коли невістка слухатиметься порад чоловіка, інтереси якого в «Руській» і в «Оілхоумі». Ірина вдавала, що шукає зустрічі з Петьком, але той не погоджувався, гадаючи, що вона дійде до кондиції і на переговорах буде поступливою.

— Одягни бронежилета, — наказав Петро. — Йдемо назустріч із сволотою.

— Бог, якщо захоче забрати моє життя, то таки забере.

— Натягни на себе бронік і не сподівайся на Бога! До речі, коли ти востаннє нормально їла?

— За собою дивися!

— Тільки глушиш каву, коньяк і куриш. Не забувай: на тобі тримається вся структура! Ти молода, тобі дітей народжувати, а поводиш себе, як розведене сорокарічне бабище!

— Які діти?! В голові тільки робота!

—… Поснідаєш, тільки тоді підемо!

— Справді, поїсти треба, — несподівано погодилася, викидаючи сигарету. — Печінка стала штрикати… Петре… А я ще гарна?

— Гарна. Коли б був трохи молодшим, поклав би на тебе око.

— Чому ж тоді мені ніхто цього не каже, ніхто не залицяється? Чому ніхто не дарує квітів?

— Тобі треба нове коло людей для спілкування.

— Мені б такого мужичка, як ти, — жартівливо підморгнула. — Як я дозволила Оленці тебе спокусити?

Петро чомусь перевів розмову:

— Наступного тижня Ангел вийде… Але дивіться мені, — покивав пальцем. — Зберу твоїх хитродупих братків і попереджу: якщо дізнаюся, що вони переступають закон, влізають у кримінал… Пороздираю задниці на німецький хрест!

— Петре, — по-дружньому обняла його Ірина, — ліміт на дурниці вичерпано.

… Поки одягала бронежилет, крутячись перед дзеркалом і підбираючи костюм, Максимів готував сніданок. Запахло відбивною. Ірина проковтнула слину. Підібрати літній одяг під бронежилет — складно. Навіть, коли він пластиковий, з титановою пластиною, що прикриває серце. Роздратувалася і пішла поскаржитися Петрові.

Той стояв біля вікна і сумно, дивився вниз.

— Щось сталося? — запитала Ірина.

Знехотя посміхнувся:

— Зі мною такого ніколи не було… — опустив голову.

— Оленка?! — здогадалася.

— Так, мої розвідники доповіли. Знову Шлапак.

В Ірини вихопилося:

— Боже! Хвора на голову. Вижену з роботи, нехай Роман іще раз її покине!

— Облиш. Хай живе як хоче.

— Невже не можеш поставити виродка на місце?!

— Від того вона мене більше любити не буде… Я застарий для таких експериментів…

— Все буде гаразд, — грайливо скуйовдила чорний чуб гостя.

За чверть години була одягнена у строгий шовковий костюм, і стала схожою на «синю панчоху», бракувало лише окулярів.

— Мало трауру, — оцінив дівчину. — Враження, що вийдеш на сцену і будеш показувати стриптиз. Азартні бісики в очах!

—… До речі, що будемо робити з Кіркуєвим?

— У нього не лишилося ані грошей, ані друзів. Тільки дві нещасних сестри, та й вони, коли дізналися, що викрав у Німеччині дитину… Але брат є брат.

— Якщо він дасть свідчення проти «гремлінів», я фінансую операцію Надійці і заховаю сестер від Петька.

— Щойно закінчиться справа з «Руською», Інтерпол його візьме, а ми домовимося про депортацію. Тут він не те що заговорить — заспіває. Тепер ти маєш піклуватися про його сестер!

— В скорім часі в нашій грі можна буде скинути карти.

Рада акціонерів «Руської» зібралася в «Оілхоумі».

Першими прибули «гремліни» зі своїми лакузами. Почувалися впевнено, наче в них було не тридцять шість відсотків акцій плюс десять акцій Кірі, а всі сто. Зустріч призначили тут, щоб пояснити присутнім, що невдовзі зміняться власники холдингу. Поводили себе нахабно, палили, збиваючи попіл на підлогу, матюкалися, реготали.

Ірина прийшла з Князем. Коли сіли, Петько повернувся до них з кріслом і зверхньо запитав:

— Йобты, какие у ти-a предложения? Я предлагаю: ты возвращаешь акции «Руськой» по номиналу, а потом передаешь контрольный пакет «Оилхоума» нам и готовишь макументы на передачу блокирующего пакета «Черное золото — Украина». Нахуй!

На Ірину цей монолог враження не справив:

— А якщо я відмовлюся? — запитала спокійно.

— Йобты, тогда ты вылетишь нахуй из