Галина Сергіївна Лозко - Пробуджена Енея

Індра, бо то є наш Бог серед Богів і веди знає... Дитиною прийшов він із землі аріїв до краю Інського” [255. 30].

Таким чином, як писав А. С. Фамінцин: “Гімни Вед і Авести можуть у багатьох випадках стати кращими тлумаченнями основних положень язичницького світобачення слов’ян. Як твори спеціально виробленого класу жерців або магів, вони є виразом, у більш художній і цивілізованій формі, тих корінних релігійних поглядів, які в простішій, первісній сільській формі проявляються в творчості слов’янина-простолюдина” [475. 8].

Деякі арійсько-слов’янські паралелі можемо пояснити з несподіваного ракурсу. Так, у Велесовій Книзі пітьма порівнюється зі “злим племенем дасуво” [255. 4-Г]. Дослідники зазначають, що таке плем’я (в етнічному значенні) невідоме. З Рігведи дізнаємося, що дасью (dasyu) – позначення ворогів Індри, демонів і представників неарійських племен [384. Х. 148].

Вірування давніх слов’ян, як і українців зокрема, можуть бути зрозумілі й реконструйовані з допомогою індоарійських паралелей. В Європі до ХІХ ст. вивчалися лише античні міфи, інтерес до яких з’явився в епоху Відродження. Арійську міфологію почали перекладати і вивчати лише з другої половини ХІХ ст. Порівняльно-історичний аналіз основних міфологічних сюжетів переконує, що при їхній різноманітності, міфи індоєвропейців мають багато спільних рис, тем і мотивів. Чимало з них, очевидно, мають спільне джерело. Серед арійських міфів є космогонічні (про походження життя, “сотворення світу”), антропологічні (про створення людини), тотемічні (про тотемних предків окремих племен), теологічні (про походження Богів), календарні (про річні цикли природи та обряди, пов’язані зі зміною пір року і господарською діяльністю), есхатологічні (про потойбічний світ та передбачення майбутнього), історичні або культово-біографічні (про життєві випробування і діяння окремих героїв, царів) [274. 135].

Часто названі теми тісно переплітаються. Наприклад, розповіді про сотворення світу обов’язково пов’язані з діяннями Божеств, а в міфах про добування вогню персонажами виступають як Боги, так і люди. Характерно, що космогонічні міфи, якими так багата українська міфологія, є ознакою високого рівня культури народу (у відсталих народів космогонічних міфів майже немає, а натомість – мотиви перетворення одних речей на інші, тварин на людей тощо).

Оскільки українська міфологічна система успадкована вже від залишків зруйнованої християнством давньоруської міфології, то доцільно розглянути навіть ті рештки сюжетно-тематичних міфів, які дійшли до нашого часу. Адже власне українських текстів до нас дійшло мало. Нині можлива наукова реконструкція основних елементів цієї системи на основі вторинних джерел, літописів, творів давнього часу, апокрифів, фольклорних текстів, казок, матеріальних пам’яток (мистецьких виробів із зображенням міфологічних сюжетів). Найбільше залишків міфологічних сюжетів українці зберегли в своїх обрядах, звичаях: колядках, щедрівках, веснянках, купальських піснях, замовляннях, весільних, обжинкових та ін.

Одним із найархаїчніших українських міфів про сотворення світу зберігся в лемківській космогонічній колядці: серед моря ріс явір, на якому три голуби сиві “радоньку радять”, як “світ сновати”. З піску створюють Землю, із золотого каменю – “ясне Небонько”, на якому засяє і “світле Сонечко”, і “ясен Місячик”, і “дрібні Звіздочки” [219. 7]. Первісна чистота міфу незаперечна – три птахи, які створюють світ, уособлюють божественну силу, енергію духу, вогонь творчості, які стають першопочатком, першопоштовхом до світового ладу, що ладує безмежне космічне море великої безодні (хаосу) [433; 266].

Цей колядковий сюжет про сотворення світу є значно вищим як у філософському плані, так і в поетичному від пізніших християнізованих міфів на зразок сотворення світу Богом і Сатанаїлом. Хоча і в християнському міфі наявний мотив пірнання у морські глибини, тільки тут замість птахів пірнає за наказом господа Сатанаїл, а після спроби обдурити Бога, він плюється горами і скелями, які роздуваються у нього в роті, і які він не в силі втримати [67. 81]. Порушена гармонія, естетичність міфу, його поетична чистота заплямована діями Сатанаїла. Те ж саме бачимо і в християнізованих легендах і міфах про сотворення людини [67. 91], або в християнських різдвяних піснях, де оповідається, що пірнає в море вже не божественний птах, а “святий Петро”.

У багатьох місцевостях України записані також міфи про сотворення світу з яйця. Сонце тут виступає в образі Жар-птиці, яка може одним своїм пером освітити цілий сад. Зимовий Холод, як злий чарівник, хоче її викрасти. Проте, Жар-птиця встигає знести своє золоте яйце, з якого навесні знову народжується (воскресає) джерело світла й тепла.

Сонце-яйце своїм гарячим промінням зігріває землю, розганяє туман, примушує хмари лити дощові потоки – на землі встановлюється літо. З уявленням про яйце як початок всього живого пов’язаний звичай писати писанки. До язичницьких мотивів належить також казка про Яйце-райце, з якого з’являється все живе на землі. Основна засторога цього сюжету – не розбивати Яйце-райце до певного часу – має свої космогонічні причини, пов’язані з календарними циклами (час, коли для певної дії складаються певні умови).

Символіка яйця як відродження душі померлого була відома у скіфів: поховання в яйцеподібних курганах, де поховальна камера обсипалась жовтою глиною, що імітувало жовток. Ці світоглядні основи були започатковані ще в добі індоарійської спільності, вони існують у інших народів з таким же значенням. В Україні і досі після Великодня (“проводи”, “могилки”, “радуниця”) покійних родичів поминають, приносячи на могили писанки і крашанки.

Наявність глиняних писанок ще за трипільської доби свідчить про їхню сакральність впродовж кількох тисяч років. Дарування писанок з обрядовим цілуванням і побажанням здоров’я й довгого життя було відоме в Україні ще задовго до християнізації і впровадження звичаю “христосування”. Міфи і легенди про писанку рясніють суперечностями, які внесло християнство. Наприклад, у Польщі записана легенда: “жиди, щоб схилити Пілата до винесення смертного вироку Ісусу, дарували дітям Пілата крашанки” [444. 10]. Можна лише припускати, що ця легенда належить до часів, коли перші християни боролися проти язичницького звичаю писати писанки і крашанки на Великдень. З часом, переконавшись у неспроможності викорінення з народного побуту писанки, а з духовної культури народу розуміння сакральності яйця, вони взяли яйце до своєї обрядовості, надавши йому християнського забарвлення.

Відомі й інші космогонічні міфи про небесні світила, наприклад, міф про Сонце і Місяць. Сонце – прекрасна панна в золотих шатах. Місяць – парубок, котрий хоче одружитись з панною-Сонцем. Минає їхня перша весна, і Місяць починає залицятися до Зорі. Тоді Сонце своїм золотим мечем розрубує Місяця навпіл. З того часу Місяць “стає щербатим” – як просто пояснена зміна фаз місяця, яку люди спостерігали з давніх часів [324]. Головною рисою світоглядних уявлень українців є найприродніші родинні зв’язки, де всі явища природи розглядаються крізь призму сімейного щастя, родинних зв’язків, добробуту родини, добрих взаємовідносин людей і Богів.

Пояснення природних явищ подається в українських міфах також через призму родини, кохання, шлюбу. Наприклад, пояснення блискавки. Розбивання Хмари