Джаред Мейсон Даймонд - Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу

Сполучених Штатів вважаються їхні водні шляхи — прибережні та внутрішні. Вони забезпечують економію коштів, бо транспортування морем у 10-30 разів дешевше за перевезення суходолом як автомобілями, так і залізницею. Східний (атлантичний), західний (тихоокеанський) та південно-східний (Мексиканська затока) кордони США становлять собою довгі морські узбережжя, захищені в Атлантиці та Мексиканській затоці численними бар'єрними островами. Всі три узбережжя Сполучених Штатів мають великі вигини, всередині яких розташовані захищені глибоководні порти (фото 9.3), такі як Лонг-Айленд Саунд, гавань Чезапік, гавань Галвестон, гавань Сан-Франциско та Паджет-Саунд. Загалом США поталанило мати багато чудових захищених природних гаваней — на східному узбережжі їх більше, ніж у всій Америці на південь від мексиканського кордону. Окрім того, США є єдиною з великих і потужних країн із виходом і до Атлантики, і до Тихого океану.

Що ж до внутрішніх водних шляхів, то на своєму східному узбережжі Сполучені Штати мають багато коротких судноплавних річок. Але нашим найважливішим внутрішнім водним шляхом є величезна ріка Міссісіпі з її притоками (Міссурі та інші), чий водозбір становить понад половину американської території, включно із преріями, нашою основною житницею (мапа на с. 304). Коли перешкоди судноплавству було усунуто завдяки будівництву каналів і шлюзів, судна з узбережжя Мексиканської затоки отримали змогу запливати вглиб суходолу Сполучених Штатів аж на 1200 миль (фото 9.4). За верхів'ями Міссісіпі розташовані Великі озера — найчисленніша у світі група озер, в яких зосереджено більше засобів судноплавства, ніж в будь-якій іншій озерній групі. Міссісіпі та Великі озера утворюють найбільшу в світі мережу внутрішніх водних шляхів. Якщо додати водний шлях від узбережжя до системи Міссісіпі — Великі озера, то США матимуть більше судноплавних внутрішніх водних шляхів, аніж решта країн світу разом узятих. На відміну від США, Мексика не має жодної великої судноплавної ріки взагалі, а на всьому Африканському континенті є лише одна судноплавна ріка з виходом до океану (Ніл). У Китаю значна коротша берегова лінія (лише зі східного боку), гірші порти, країна не має великої системи озер на кшталт Великих озер у США, і значно менша частка території є доступною через судноплавні ріки. Згадані вище водні шляхи сполучають між собою значну частину Сполучених Штатів, а самі США — з рештою світу за допомогою недорогого водного транспорту.

Ще однією перевагою наших морських кордонів є те, що вони слугують захистом від вторгнення. Може видатися суперечливим те, що я, тільки-но віддавши належне морським узбережжям як ідеальному засобу постачання вантажів, не вказую на них як на майже ідеальний засіб доставки війська. Причина полягає в тому, що, дійсно, дешевше й безпечніше постачати товари кораблем, аніж автотранспортом по суходолу, але тільки тоді, коли люди на суходолі чекають на постачальника і радо зустрічають заздалегідь заплановану поставку. Але доставка морем є витратною та небезпечною, якщо люди, що на вас чекали, починають по вас стріляти. Морські десантні операції завжди вважалися одним із найнебезпечніших видів бойових дій: згадаймо лише 58 % втрат, яких зазнали канадські війська, що висадилися в місті Дьєпп на французькому узбережжі в 1942 році, або 30 % втрат американських морських піхотинців під час захоплення атолу Тарава в листопаді 1943 року. Додатковим захистом для США стали анексовані Сполученими Штатами Гаваї та Аляска, які контролюють підходи до нашого тихоокеанського узбережжя. Решту кордонів країни становлять сухопутні кордони з Мексикою та Канадою, населення та збройні сили яких надто малі, а тому не становлять для нас загрози (хоча на початку XIX століття США довелося повоювати як з Мексикою, так і з Канадою).

Отже, США фактично невразливі для вторгнення. Упродовж існування Америки як незалежної держави жодної спроби навали не було; після американо-мексиканської війни 1846-1848 років США не воювали із власної ініціативи з жодною іншою державою на своєму суходолі. Напади супротивників на материкову частину США були незначними; в цьому плані можна назвати британський рейд на Вашингтон під час війни 1812 року, напад Панчо Вілли на місто Колумбус у Нью-Мексико в 1916 році, один снаряд, випущений японською субмариною по прибережному місту Санта-Барбара під час Другої світової війни, а також шістьох американців, що загинули від начиненого вибухівкою аеростата, запущеного японцями також під час Другої світової. На відміну від США, решта великих країн в останньому столітті або зазнали вторгнення (Японія, Китай, Франція, Німеччина, Індія), або були окуповані (Японія, Італія, Корея, Німеччина), або постали перед загрозою неминучого нападу. В першу чергу це стосується Китаю, який зазнав не лише масштабного вторгнення та окупації з боку Японії впродовж 1937-1945 років, а й був атакований з моря Сполученим Королівством, Францією та Японією в XIX столітті, недавно воював із Радянським Союзом, Індією та В'єтнамом на своїх сухопутних кордонах; а в минулому зазнавав нападів військ із Центральної Азії, причому двом нападникам (монголам і маньчжурам) вдалося повністю захопити весь Китай.

-

Такими є географічні переваги Сполучених Штатів. А тепер розгляньмо політичні переваги, починаючи з того факту, що американська система урядування була демократичною 230 років поспіль — упродовж усього існування США як держави. Китай мав недемократичну диктаторську форму правління всі 2240 років свого існування як держави.

Якими ж є переваги демократії або, принаймні, її потенційні переваги? (Я роблю наголос на слові «потенційні», бо, як ми переконаємося нижче, наша здогадно демократична урядова система втрачає деякі з потенційних переваг, оскільки відхиляється від справжньої демократії.) У наші дні в демократії можна легко розчаруватися, і американці часто заздрять китайській диктатурі з огляду на її здатність швидко розробляти та впроваджувати корисні політичні рішення. Безсумнівно, ухвалення рішень і їх упровадження займають більше часу при демократії, ніж у разі диктатури, бо сутністю демократії є стримування, противаги та ухвалення рішень, що спираються на широкий базис (а отже є часозатратним). Наприклад, для переходу на неетильований бензин Китаю знадобився лише рік, тоді як у Сполучених Штатах на це пішло десять років дебатів і судових позовів. Ми заздримо Китаю, бо він переганяє нас у побудові мережі високошвидкісного рейкового транспорту, систем міського метро та засобів передачі енергії на великі відстані. Скептично налаштовані до демократії індивіди можуть також навести приклади того, як через механізм демократичних виборів до влади приходили катастрофічно лихі лідери.

Ці недоліки демократії цілком реальні. Але диктатурам притаманні значно гірші, а часто — і фатальні вади. За всі 5400 років існування централізованого уряду жодна людина не спромоглася придумати, яким чином гарантувати, щоб політичні рішення, втілювані диктатурою з гідною заздрості швидкістю, були спрямовані переважно на добро. Згадаймо лише ті жахливі саморуйнівні рішення, які швидко втілювалися