Рафаель Сабатіні - Одіссея капітана Блада

ніби у тхора, чорні очі швидко перебігли по строкатій юрбі команди «Арабелли», що стовпилася навколо, і зупинились на капітанові.

— Що за чортовиння?! Куди я потрапив? — роздратовано спитав він. — Ви англієць, чи хто, ще, кат би вас забрав?

— Я маю честь бути ірландцем, сер. Моє прізвище Блад, капітан Пітер Блад, а це мій корабель «Арабелла». Все тут до ваших послуг, сер.

— Блад?! — різко вигукнув чоловік. — Прокляття! Пірат! — Він швидко обернувся до свого супутника-велетня: — Ван дер Кейлен, ви чуєте? Пірат! Стонадцять чортів, ми потрапили з Сцілли в Харібду!

— Невже? — гортанним голосом спитав його супутник. — Оце так халепа!

Він раптом збагнув весь комізм їхнього становища й розсміявся.

— Чого ви регочете, дельфіне? — бризкаючи слиною, закричав на нього чоловік у темно-червоному камзолі. — Нічого казати, буде над чим потішитися в Англії! Спочатку адмірал ван дер Кейлен уночі губить весь свій флот, потім французька ескадра топить його флагманський корабель, а все це кінчається тим, що його самого захоплюють пірати. Дуже радий, що ви ще здатний у всьому цьому знаходити щось комічне. Мабуть, доля за мої гріхи зв'язала мене з вами, та хай я буду проклятий, якщо мені смішно!

— Дозволяю собі зауважити, що тут сталося явне непорозуміння, — спокійно промовив Блад. — Ви не захоплені, панове, а просто врятовані. Коли ви це зрозумієте, то, можливо, визнаєте за потрібне подякувати мені за гостинність, яку я пропоную вам. Щоправда, може, надто скромна гостинність, але до ваших послуг тут усе найкраще, що є в моєму розпорядженні.

Запальний маленький джентльмен здивовано свердлив його своїми гострими очицями.

— О! Ви дозволяєте собі ще й іронізувати? — кинув він сердито і, мабуть, для того, щоб припинити глузування, поквапливо відрекомендувався:

— Я лорд Уіллогбі, призначений королем Вільгельмом на пост генерал-губернатора Вест-Індії, а це адмірал ван дер Кейлен, командуючий вест-індською ескадрою його величності короля Вільгельма, яку він розгубив десь тут, у цьому проклятому Карібському морі.

— Короля Вільгельма? — здивовано перепитав Блад і помітив, як Піт і Дайк, що стояли ззаду, підійшли ближче. Вони були теж здивовані. — А хто такий король Вільгельм, ваша світлість? Король якої країни?

— Що? Що ви сказали? — перепитав лорд Уіллогбі, вражений запитанням, але, глянувши на Блада і якийсь час помовчавши, сказав: — Я кажу про його величність короля Вільгельма Третього — Вільгельма Оранського, що разом з королевою Марією вже більше як два місяці править Англією.

На якусь мить запало мовчання. До Блада нарешті дійшов зміст того, що він почув.

— Ви хочете сказати, сер, що англійський народ повстав і вигнав цього негідника Якова разом з його бандою головорізів?

У голубих очах адмірала ван дер Кейлена промайнула добродушна посмішка, він торкнувся ліктя лорда Уіллогбі і зауважив:

— У нього правильний політичний нюх, га?

Його світлість теж посміхнувся, і на високому обличчі запали глибокі зморшки.

— Боже милосердний! Та ви нічого не знаєте!.. Де ж вас носило весь цей час?

— Останні три місяці ми були відірвані від усього світу, сер, — відповів Блад.

— Он воно що! Я так і подумав. А за ці три місяці в світі сталися деякі зміни… — І лорд Уіллогбі коротко розповів про них. Король Яків утік у Францію під захист короля Людовіка. З цієї причини, а також з багатьох інших, Англія приєдналася до антифранцузького союзу і зараз перебуває в стані війни з Францією. Ось чому сьогодні вранці флагманський корабель голландського адмірала був атакований ескадрою де-Рівароля. Очевидно, французи по дорозі з Картахени зустріли якийсь корабель і від нього дізналися про події, що сталися у світі.

Так поговоривши, капітан Блад ще раз запевнив генерал-губернатора і адмірала, що на «Арабеллі» до них ставитимуться з належною пошаною, і провів їх у свою каюту. А на кораблі тим часом продовжувалась робота по врятуванню потерпілих. Вісті, почуті від лорда Уіллоґбі, дуже схвилювали капітана Блада. Якщо короля Якова скинули з престолу і він утік у Францію, то, значить, настав кінець його, Пітера, поневіряння на чужині. Тепер він міг повернутися додому і знову розпочати мирне життя, так трагічно порушене чотири роки тому. Можливості, що несподівано відкрилися перед ним, просто приголомшили Блада. Він був так збентежений, що не міг мовчати. Розмовляючи з розумним і проникливим лордом Уіллоґбі, який весь час пильно стежив за ним, Блад розповів навіть більше, ніж збирався.

— Ну що ж! Якщо хочете, повертайтесь додому, — сказав Уіллоґбі, коли Блад замовк. — Можете бути певні, що вас ніхто не переслідуватиме за піратство, враховуючи обставини, за яких ви змушені були стати на цей шлях. Але навіщо квапитись? Ми, звісно, чули про вас і знаємо, на що ви здатні на морі. Саме тут перед вами відкриваються прекрасні можливості проявити себе, якщо вам і справді набридло піратство. Якщо ви підете на службу до короля Вільгельма на час війни, то своїми знаннями ви зможете принести неабияку користь англійському урядові, який, звичайно, в боргу не залишиться. Подумайте про це. І будь я проклятий, сер, коли ще раз не повторю: вам випала чудова нагода проявити себе!

— Цю нагоду даєте мені ви, ваша світлість, — поправив його Блад. — Я вам дуже вдячний, але повірте, я нездатний зараз думати про щось інше, крім тих подій, про які щойно довідався від вас. Адже вони змінюють світ. Я мушу добре звикнути до думки про оновлений світ, перш ніж визначити там своє місце.

В цей час до каюти зайшов Піт і доповів, що рятувальні роботи закінчено, врятованих — всього сорок п'ять чоловік — розмістили на двох піратських кораблях. Шкіпер чекав дальших розпоряджень, і Блад повільно підвівся.

— Я надокучаю вам своїми справами, забуваючи про ваші. Ви хотіли б, щоб я висадив вас у Порт-Ройялі?

— В Порт-Ройялі? — Маленький джентльмен нервозно засовався у кріслі, а потій з роздратуванням у голосі розповів Бладові, що вчора ввечері вони заходили в Порт-Ройял, але губернатора там не застали. Забравши всю ескадру, він вирушив до острова Тортуги полювати на якихось піратів.

Якусь хвилину Блад здивовано дивився на нього, а потім зайшовся сміхом.

— Думаю, що він вирушив туди ще до того, як почув про зміну уряду в Англії і про війну з Францією.

— Зовсім ні,— перебив його Уіллоґбі. — Він знав про все це і про мій приїзд ще до того, як вирушив у похід.

— Як? Та це ж неможливо?

— Я теж так думав. Але потім дізнався, що це так, від майора Меллерда, якого застав у Порт-Ройялі і який, очевидно, править Ямайкою у відсутність цього нещасного йолопа.

— Невже він і справді