Ден Браун - Янголи і демони

життя тому, щоб переконати кожного з нас дотримуватися принципів моральності й не збиватися зі шляху?

Мортаті зрозумів, що камерарій — свідомо чи ні — щойно зробив блискучий хід. Показавши світові кардиналів, він оживив Церкву. Місто Ватикан — це вже не просто комплекс будівель, а люди — такі, як камерарій, що присвятили життя служінню ідеї добра.

— Сьогодні ми опинилися на краю прірви, — вів далі камерарій. — Ніхто з нас не може дозволити собі залишатися байду жим. Хоч би як ви називали це зло — сатаною, корупцією, аморальністю... Темна сила живе і з кожним днем множиться Не забувайте про це. — Камерарій стишив голос майже до шепоту, і операторка з камерою підійшла ближче. — Хоч ця сила й могутня, її можна здолати. Добро може перемогти. Слухайтеся своїх сердець. Слухайтеся Бога. Разом ми зможемо відійти від краю цієї прірви.

Нарешті Мортаті зрозумів. Ось де причина. Камерарій перервав конклав, бо іншого виходу в нього не було. Тепер він відчайдушно благав про допомогу. Камерарій звертався і до друзів, і до ворогів. Він вмовляв усіх — і прибічників Церкви, і недругів побачити світло й зупинити це божевілля. Хтось із тих, що його слухають, неодмінно збагне всю абсурдність цієї змови і прийде допомогу.

Камерарій вкляк перед вівтарем.

— Помолімося разом.

Уся колегія кардиналів стала навколішки й почала повторювати за ним слова молитви. За стінами каплиці, на майдані Святого Петра і по всіх куточках землі... приголомшений світ теж опустився на коліна.

95

Убивця поклав свій непритомний трофей у задній частині мікроавтобуса і на мить затримався, щоб помилуватися тілом жертви. Вона була не така гарна, як ті жінки, яких він купував, однак у ній була якась тваринна сила, що збуджувала його. Її тіло блищало від поту і пахло мускусом.

Убився хтиво розглядав свою здобич, забувши про біль у руці. Саркофаг мало не розтрощив йому кістку, однак зараз це вже не мало значення. Заради такої винагороди варто було постраждати. Втішало й те, що американець, який йому це заподіяв, найімовірніше, вже мертвий.

Дивлячись на нерухому полонянку, убивця уявляв насолоду, що на нього чекала. Він запхав руку їй під майку. Груди під ліфчиком на дотик були просто чудові. Так, усміхнувся він. Ти достойна винагорода. Переборовши бажання оволодіти нею негайно, він зачинив дверцята і поїхав кудись у ніч.

Про це вбивство не було потреби повідомляти пресу. Вогонь сам себе викаже.

На Сильвію Боделок промова камерарія справила глибоке враження. Ще ніколи в житті вона так не пишалася тим, що є католичкою, і так не соромилася того, що працює в ЦЕРНі. Коли вона виходила із зони відпочинку, в усіх кімнатах панував похмурий настрій. У приймальні Колера одночасно дзвонили всі сім телефонів. Дзвінки преси ніколи не перемикали до Колера, тож усе це могло означати лише одне.

Прибутки. Телефонують охочі придбати ліцензію.

Технологія виробництва антиматерії вже знайшла перших покупців.

Ґюнтер Ґлік виходив услід за камерарієм із Сікстинської капели і не тямив себе від щастя. Вони з Макрі щойно провели найсенсаційніший прямий репортаж за останнє десятиліття. І що це був за репортаж! Камерарій зачарував весь світ.

У коридорі камерарій повернувся до них і сказав:

— Я попросив швейцарських гвардійців, щоб зібрали для вас фотографії — фотографії кардиналів із таврами на грудях, а також фотографію покійного Папи. Мушу вас застерегти: ці фотографії жахливі. Жахливі опіки. Почорнілі язики. Але я б хотів, щоб ви показали їх світові.

Ґлік подумав, що свято у Ватикані, схоже, ніколи не закінчиться. Він хоче, щоб я передав в ефір ексклюзивне фото мертвого Папи?

— Ви впевнені? — запитав він, намагаючись приховати радість.

Камерарій кивнув.

— Швейцарські гвардійці покажуть вам монітор, на якому видно контейнер з антиматерією, що відлічує секунди.

Ґлік не міг отямитись. Свято, свято, свято!

— Ілюмінати скоро дізнаються, що вони сильно переоцінили свої можливості.

96

Як нав’язливий мотив у якійсь демонічній симфонії, задушливий морок повернувся знову.

Ні світла. Ні повітря. Ні виходу.

Ленґдон лежав під перевернутим саркофагом і відчував, що перебуває за крок від божевілля. Він намагався не думати про своє жалюгідне становище й відчайдушно змушував мозок перемкнутися на щось інше — математику, музику — будь-що. Але нічого не виходило. У голові стугоніло одне. Я не можу рухатися! Я не маю чим дихати!

Прищемлений рукав піджака у мить падіння саркофага, на щастя, вивільнився, і тепер Ленґдон мав дві вільні руки. Однак користі з них було мало. Він натиснув щосили на стелю крихітної камери, але вона навіть не ворухнулась. Хоч як це дивно, тепер Ленґдон шкодував, що вивільнив рукав із-під каменя. Принаймні так могла б залишитися щілина, крізь яку всередину проникало б хоч трохи повітря.

Коли Ленґдон спробував підважити саркофаг вдруге, рукав задерся, і він побачив слабке світіння давнього друга Міккі. Йому здалося, що зеленувате обличчя з мультфільму кепкує з нього.

Ленґдон розглянувся в пошуках ще хоч якогось натяку на світло, однак краї саркофага всюди щільно прилягали до підлоги. Кляті італійські перфекціоністи, подумки вилаявся він. Тепер Ленґдон став жертвою тієї самої художньої майстерності, про яку завжди так захоплено розповідав студентам... Бездоганні кути, точні паралелі і, звичайно ж, тільки найякісніший каррарський мармур.

Виявляється, досконалість може задушити.

— Та підніми ж ти цю заразу, — сказав він собі вголос, сильніше впираючись долонями в дно, до якого поприставали кістки. Саркофаг ледь зрушився. Стиснувши щелепи, він зробив ще одне зусилля. Цього разу кам’яна брила піднялась на чверть дюйма. По периметру блиснула смужка світла і зникла — з глухим стуком саркофаг знову впав на підлогу. Ленґдон лежав у темряві й віддихувався. Він спробував підважити саркофаг ногами так, як раніше. Але тепер, коли той лежав повністю на підлозі, всередині не залишилося місця навіть, щоб розігнути коліна.

Ленґдона охопив панічний страх, і йому почало здаватися, що саркофаг стискається навколо нього. Він відчайдушно боровся з цим відчуттям, чіпляючись за рештки здорового глузду.

— Саркофаг, — вимовив він уголос безстороннім тоном науковця. Але сьогодні навіть ерудиція була йому ворогом. Слово «саркофаг» походить від грецького «сарк», що означає «плоть», і «фагеін», що означає «їсти», «пожирати». Я ув’язнений у скрині, призначеній буквально «пожирати плоть».

Ленґдон мимоволі уявив, як мертва плоть сповзає з кісток, і це нагадало йому, що він лежить під людськими останками. Від цієї думки його занудило й кинуло в холодний піт. Але водночас і з’явилась ідея.

Полапавши руками довкола себе, він знайшов уламок великої кістки. Може, ребра? Це не