Анна Мінаєва - Місто трьох королів, Анна Мінаєва

Розділ 22.1

Я так і не виконала прохання Гідеона. Не спитала в кронпринца нічого, що могло б стосуватися плантацій батька. В мене просто вилетіло це з голови. Та й сам Доріан був якимось втомленим та сумним. Не найкращий був час для таких розмов.

Саме з такими думками я повернулася додому в королівській кареті. Гадала, що зможу провести залишок доби у спокої. Як же я помилялася…

Галас долинав ще з холу. Я не встигла навіть передати слузі плащ, як у вітальні з гучним ляскотом зачинилися двері — і голос батька прогримів, наче новий гуркіт природи за вікнами:

— Завтра зранку тут будуть лорди Вісен і Таумар. Обидва гідні чоловіки, і я чекаю, що ви поставитесь до цього з гідністю!

— Але… — я почула тремтячий голос Джозі. — Ми ще…

— Радійте, що я не запросив графа Гувін, — відрізав він. — Ці лорди молодші за нього. Ви маєте бути мені вдячні! Ви — мої доньки. І ви робите те, що я кажу.

Зітхнувши, я штовхнула двері у вітальню та зробила крок. У повітрі відчувалося напруження. Джозі стояла навпроти батька, стискала в долонях тканину спідниці і тремтіла. Ребека стояла за спиною старшої сестри, стискала кулаки та підтискала губи. Здавалося, що у молодшої от-от урветься терпець.

— До дебюту Джозі ще рік! — я увійшла у вітальню, відчуваючи, як обурення стискає мені груди. — Про Ребеку і говорити не варто. Вам що, батьку, замало моїх заручень з кронпринцом? 

— Не лізь не у свою справу, Емілі, — рикнув він, не обертаючись. — Я роблю те, що має зробити батько, щоб врятувати родину. Заручини можуть влаштовуватися задовго до весілля. І що, що вони ще не дебютували? Так теж роблять. 

— Роблять, — підтвердила я, обійшла батька по колу і встала так, щоб закрити собою сестер, — коли справи кепські. Коли більше нічого не залишилося, окрім як продати своїх дочок, наче товар! Вам потрібні гроші, батьку? Назвіть суму. Я зможу домовитися з кронпринцом, щоб він сплатив ваші рахунки.

Тиша. Густа. Мертва.

Батько повільно звів на мене погляд. Його щоки пашіли, вени на шиї напухли.

— Мені не потрібні гроші, дурне ти дівчисько! 

— Справді? — я скинула брову. — Тоді чому ви так квапитеся з цими заручинами? Родини тих лордів, яких ви на завтра запросили, не мають нічого, окрім добрих статків. Чи я помиляюся? Ви втягнули нашу родину в сумнівні справи і тепер не можете самі з ними розібратися!

— Не смій так зі мною розмовляти! — гаркнув він і замахнувся.

Але не встиг.

Я бачила скинуту долоню. Бачила кожен палець і два персні на середньому та вказівному. З пам’яті виринув минулий випадок — минулий удар. 

І щось у мені спалахнуло. Щось темне, гаряче, наче гнів, якому дали форму. І воно вирвалося — блискавкою, вітром, незрозумілим імпульсом, що розірвав повітря.

Батька відкинуло назад. Він гепнувся об стіну, сповз на підлогу та закректав. А у мене всередині все перевернулося від розуміння того, що щойно сталося.

Джозі зойкнула. Ребека прикрила рота долонею.

А я… Мені нічого не лишалося, як продовжити те, що почала моя магія. Я зробила крок уперед. Пальці тремтіли, у вухах дзвеніло, а перед очима стояв туман.

— Не смійте мене чіпати, тату, — промовила я, спостерігаючи за тим, як Майлз Браер, сідає прямо на підлозі і зводить на мене очі. — Інакше ви про це пожалкуєте.

Він, здавалося, на мить втратив можливість говорити. А потім…

— Ти проклята, — прошепотів він, і я вперше побачила страх в його очах. — Це ж магія! Ти проклята, чуєш?! Це ти винна в тому, що наша родина опинилася в такому становищі! Це кара богів!

— Боги тут ні до чого, — відповіла я, відчуваючи лише злість. — Це наслідок ваших дій, батьку. Моя магія до цього не має жодного відношення.

Він мовчав.

Як і всі.

А я… я нарешті видихнула. Тепер всі знали правду. Знали, що я володіла силою, з якою варто рахуватися. І особливо це стосувалося людини, яка зараз посідала місце голови дому.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍