Salamander - Темні нащадки, Salamander

Коли Аурелія зробила крок із порталу, навколишній світ наче завмер на мить. Світло, що виривалося з магічного проходу, повільно згасало за її спиною, залишаючи лише легке мерехтіння в повітрі. Вона опинилася прямо перед Даріусом, який стояв нерухомо, спостерігаючи за нею з холодною зосередженістю. Його постава була впевненою, а обличчя здавалося незворушним, майже кам'яним. Проте варто було йому лише поглянути на Аурелію, як він одразу помітив тривожний блиск у її очах. Її дихання було важким, руки тремтіли, а на обличчі відображалася хвилинна паніка, наче вона не знала, куди подітись і що робити далі.

В її обіймах безсило лежав непритомний Каель, його голова ледь помітно схилялася на її плече. Його одяг був розірваний, а на обличчі виднілися сліди боротьби. Аурелія, ледь тримаючись на ногах, повільно опустилася на коліна, обережно поклавши Каеля на землю. Її руки все ще тремтіли, коли вона поправила його голову, щоб йому було зручніше. В її очах читалася безмежна турбота, змішана з відчаєм. Вона стиснула його руку, ніби боячись, що він може зникнути, якщо вона відпустить.

Даріус мовчки спостерігав за нею, але його погляд змінився — холодна зосередженість поступилася місцем тривозі. Він зробив крок вперед, нахилившись до Каеля. Його очі затрималися на ранах, які вкривали тіло юнака, і на мить він простягнув руку, ніби хотів допомогти. Але перш ніж він встиг щось зробити, Аурелія підняла на нього очі, її погляд був сповнений відчаю.

– Даріус, – її голос лунав слабко, але рішуче, – не зараз. Він... він тримається. Але Лукас... Його рани отруєні. Я не встигла...

Даріус зупинився, його рука зависла в повітрі. Він вагався, дивлячись на Каеля, якого мучили наслідки жорстокої боротьби. Його обличчя на мить відобразило внутрішню боротьбу, бажання допомогти було сильним, але слова Аурелії змусили його замислитися. Її голос зламався, і в очах блиснула сльоза. Вона поглянула на нього так, немов сподівалася, що він зрозуміє її слова без зайвих пояснень. Вона, зрештою, зробила все, щоб врятувати Каеля, але Лукас, і його біль, і його рани тепер були позаду — вона не могла дозволити цьому все закінчитися, не встигнувши допомогти.

Даріус видихнув і, подивившись на Аурелію, нарешті промовив:

– Ти впевнена, що він ще живий? Якщо я повернусь, це може бути пастка.

– Він живий, – твердо відповіла вона, стискаючи кулаки. – Я знаю це. Я відчуваю.

Даріус дивився на неї, бачачи в її очах незламну рішучість. Він на мить замислився, а потім кивнув.

– Добре, – нарешті сказав він, зітхнувши. – Я повернусь за ним. Але ти повинна залишитися тут і берегти себе. Якщо щось піде не так, я хочу знати, що ти в безпеці.

Аурелія кивнула, і її серце відразу стало важким. Вона знала, що Даріус мав рацію, але це не полегшувало її тривогу. Вона залишилася біля Каеля, спостерігаючи, як Даріус відкриває портал. Світло знову заповнило простір, і Даріус зник у ньому, залишивши Аурелію наодинці з її страхами.

Каель лежав без свідомості, його тіло було просякнуте холодом, а рани ще не загоїлися. Отрута, що залишилася після демонів Морвана, продовжувала свою руйнівну дію. Аурелія сиділа поруч, не відходячи ні на крок. Її погляд був зосереджений і тривожний, але вона вже вичерпала всі свої сили. Кожна хвилина здавалася їй безцінною, але час невпинно спливав.

Раптом двері шатра відчинилися, і на порозі з'явилися Фалкір та Аркас. Їх обличчя були напружені, сповнені занепокоєння.

– Даріусе, – почав Фалкір, схиливши голову в знак поваги, але коли він побачив Аурелію, його погляд швидко змінився на здивований, – Ваше Величність...

Його слова обірвалися, коли він помітив Каеля, що нерухомо лежав на постелі. Фалкір квапливо підійшов до нього, і його очі з тривогою забігали оглядаючи принца – Що з ним? – запитав командир.

– Отрута. Демони Морвана залишили її в його тілі. Я не встигла все витягнути, – відповіла Аурелія, її голос звучав глухо, майже зламано.

Аркас підійшов ближче, уважно оглянув рани Каеля і зосередився. Потім він кивнув Фалкіру, ніби підтверджуючи, що діяти потрібно негайно.

– Ми приведемо лікаря, – сказав Фалкір, поглянувши на Аурелію. – Тримайся, ми повернемося.

Вони швидко вийшли, залишивши Аурелію наодинці з Каелем. У шатрі знову запанувала напружена тиша, яку порушували лише її важкі подихи. Вона відчувала, як слабшає, але не могла дозволити собі зупинитися.

Невдовзі двері шатра знову відчинилися. Увійшов Даріус, підтримуючи Лукаса за плече. Лукас виглядав блідим, але залишався при свідомості. Даріус, хоч і був виснаженим, зберігав спокій у погляді.

– Вони обидва живі, – промовив він, важко дихаючи після битви. – Я зумів зцілити Лукаса під час переміщення, але отрута ще не покинула Каеля.

Аурелія, яка сиділа неподалік, миттєво підвелася. Її очі блиснули надією, коли вона побачила Лукаса, хоч той і виглядав слабким.

– Ти... ти зцілив його? – запитала вона, хоча відповідь була очевидною. Її серце наповнилося вдячністю, а тривога трохи вщухла.

– Він був на межі, але я встиг вчасно, – відповів Даріус, коротко глянувши на Лукаса, аби переконатися, що той у безпеці. – Ти знаєш, що мої здібності дозволяють це.

Однак його погляд швидко повернувся до Каеля, який лежав у дальньому кутку шатра. Даріус знову перевів очі на Аурелію.

– Ми повинні зосередитися на Каелі. Його стан набагато гірший, і я поки не знаю, чи вистачить моїх сил, – сказав він серйозно, його голос звучав напружено, але впевнено.

Аурелія кивнула, намагаючись зберігати спокій, хоча її серце стискалося від тривоги. Вона знала, що часу обмаль, але вірила в Даріуса.

Двері шатра знову прочинилися, і до приміщення увійшли Аркас та Фалкір, а за ними крокував літній лікар із важким шкіряним саквояжем у руках. Його обличчя було зосередженим, а погляд — сповнений тривоги. Лікар швидко оглянув приміщення, і його очі зупинилися на Каелі, який нерухомо лежав на підлозі.

— Що з ним? — запитав лікар, підходячи ближче до Каеля.