Леля Карпатська - Обіцяна, Леля Карпатська

Люди заворушилися. Хтось схвально хитнув головою. Кішка тим часом прослизнула ближче до сцени, ховаючись у тіні.

— Вона може дати нам силу. Може дати нам владу, — Власлав зробив крок ближче. — І ця влада зробить нас непереможними.

Ляна відчула, як холодок пробіг уздовж хребта. Щось не так. Староста грався словами, загортав істину в обгортку з приємних обіцянок. В його очах блищав тріумф, що змішувався з чимось глибшим — голодом та жадобою.

— А зараз, — Власлав повернувся до Ляни, — ти повинна підтвердити, що добровільно…

Цієї ж миті на нього скочила руда кішка, вчепившись гострими пазурами просто в обличчя. Власлав скрикнув, подавшись назад у глибину сцени. Тварина вп’ялася в нього з несподіваною люттю — її пазурі полоснули по щоці, залишаючи криваві сліди. Голова села спробував зірвати з себе оскаженілу кішку, але та міцно вчепилася в нього, продовжуючи шипіти і дряпати.

— Проклята тварюка! — гаркнув він, врешті схопивши її за загривок.

Він різко смикнув, і тварина зі злісним нявчанням полетіла у натовп.

— Перше, що я скажу зробити завтра, — розгнівано крикнув Власлав, — це приспати всіх бездомних тварин! Це ваша безпека!

Врешті він видихнув, витер краплі крові, які виступили на обличчі, рукавом сорочки і знову повернувся до Ляни. Та тремтіла, серце колотилося, проте вона точно була впевнена, що Яра жива. Через це на устах Ляни з’явилася легка усмішка. Староста сприйняв це на свій лад.

— Ти готова допомогти своїй громаді? Готова віддати все, що маєш, на благо інших? Скажи «так» — і завтра все зміниться! — він нетерпляче схопив її за руку.

Ляна обвела поглядом людей. Ті дивилися на неї з надією та захватом. Їм подобалася вистава, яку влаштував сам пан староста.

— Скажи, ти прийшла добровільно?

— Так…

— Ти віддаєш свою…

Ляна відчула, як кожне слово обпікає їй шкіру. Власлав затягнув її у гру, де слова мали вагу, страшнішу за будь-яку зброю.

— …силу громаді? — закінчив він, уважно вдивляючись у її обличчя.

— Так, — видихнула дівчина.

Вона відчула, як погляди сотень людей пронизують її, як тягар очікувань тисне на плечі. Вони вірили. Вони слухали.

— Чи віддаєш ти свою волю, душу, всю себе? — швидко спитав Власлав, підносячи руку до пояса.

— Я… — Ляна тряслася, ніби у лихоманці. — Я знаю ім’я демона! Мор!

Дівчина полегшено вдихнула, її груди здійнялися, а в серці спалахнула іскра перемоги. Вона це сказала! Вона розірвала завісу брехні, кинула виклик самому злу. В одну коротку мить здалося, що все зупинилося, що світ похитнувся, наче визнаючи її силу.

Але… нічого не сталося.

Тиша.

Жахлива, безкінечна, немилосердна тиша розчавила її тріумф. Навіть вітер не здригнувся. Не було жодного знаку, що її слово мало силу.

Власлав спочатку застиг, а потім його рот розтягнувся в широкій усмішці.

— Дурна, тупа сука!

Останній промінь сонця лизнув лезо кинджала, коли той увійшов у тіло Ляни. У натовпі почувся пронизливий крик. Не то тваринний, не то людський, він привернув увагу Власлава.

Та сама кішка знову стояла перед сценою. Враз її тіло почало змінюватися. Лапи витягнулися, шерсть повільно зникала, мов розчиняючись у золотавому світлі. Її силует тремтів. За мить там, де щойно була тварина, з’явилася жінка. Руде волосся спадало хвилями на її плечі, а у зіницях досі жевріло відлуння звіриної сутності.

— Двічі Народжена… — прошепотів хтось у натовпі.

Власлав застиг. Його пальці досі стискали руків’я кинджала, але в очах була розгубленість.

— Як?.. — видихнув він.

Ляна трималася на ногах. Вона хотіла радіти, вітати Яру, проте щось ніби перекрило їй дихання. Вона опустила очі вниз і побачила руків’я кинджала, яке стирчало у неї з живота.

— Стій! Донечко!

Люди розійшлися і ще одна постать, ледве дихаючи, з останніх сил йшла у їхній бік. Виснажений, із зарослою щетиною чоловік простягав до Ляни руки, на яких виднілися рани від кайданів.

— Тату?.. — прохрипіла дівчина, похитнувшись.

Той впав на коліна, не в силах йти далі, і з останніх сил закричав:

— Угоду розірвано! Ти програв! — з цими словами Святослав важко видихнув і опустився на землю.

Хтось з людей підійшов до нього і перевірив дихання. Потім заперечливо похитав головою.

Тиша розкололася. Люди, які ще хвилину тому дивилися на все як на театральне дійство, почали відступати, перешіптуватися. Хтось тікав. Повітря наповнилося важким духом землі, наче сам ґрунт під ногами застогнав. Власлав застиг. Його очі раптом розширилися від болю. Він рвучко схопився за голову, наче щось розривало його зсередини.

— Ні… Ні! — його голос змінився, став багатоголосим, зловісним. Він вигнувся назад, рот роззявився у беззвучному крику. Темна тінь, ніби вихор, вирвалася з його грудей, піднялася в небо, перетворюючись на страшний череп, обтягнений гнилою шкірою з порожніми очницями.