Анна Лерой - Дім для Пенсі, Анна Лерой

— Так, все так і є, — гордовито киває той і, відклавши непереможену рибу, складає руки на грудях, випнувши їх якоможна далі — «колесом».

— І давно ви полюєте? А багато зловили? — Пенсі подається вперед, зображуючи інтерес. Грати в неї виходить не надто добре, тож деякі слухачі починають підозрювати, що не випадково вона підсіла до столу. На ній звичайний одяг, не звикла вона поза полюванням в екіпіровці красуватися. І навіщо б їй це? Навколо звичайне життя, де вона звичайна жінка з сім'єю і домом. А ось оповідач так вбраний, що хоч зараз дай йому рюкзак в руки, вогнестріл до поясу і карту — гайда в Чорний ліс по дивності бігти.

— Так, досвід маю і чималенький, — оповідач не помічає підступу. — Команда в нас багата, відома, один тільки лідер чого вартий! Гора-людина, його дуже поважають інші мисливців, прислухаються до нього, старійшини і поряд не стояли! Тільки завдяки його турботі про майбутнє ми існуємо. Бо ніхто не заступиться за мисливця-одинака! Союз може ліцензію забрати, а Щасливці ти часом заберуть усю славу і здобич...

— Щасливці? Славу? Навіщо б їм це знадобилось? — їй навіть не потрібно вдавати здивування, оскільки ці слова справді надто різняться з думками і досвідом самої Пенсі.

— А то ви не знаєте! — піднімає голос оповідач, ще й так, що за сусідніми столиками починають шипіти інші гості, а пані Калина незадоволено поглядає з-за стійки. — Вони-то якраз горазди обманювати простих людей! Крижаний край закрили, так то Щасливці винуваті, полювання на вахриків і збір сон-трави теж заборонили...

— Тому і заборонили, що ні вахриків, ні сон-трави вже не знайти у звичайному Чорному лісі. Взагалі-то є список дивностей, на які більше не видають ліцензії. І є списки з обмеженим виловом. Ви, пане мисливцю, скільки років у союзі? Невже не знаєте таких простих речей, не були в союзних домах?

— Пані, ви вірите цій нісенітниці? Невже не знаєте, що то все брехня, і дивностей тих у Чорному лісі видимо-невидимо.

— Невидимо, я б сказала, — Пенсі спантеличено хитає головою.

Сама вона щоразу, коли буває в союзному домі, прямує до дошки з оголошеннями. Завдяки цим спискам багатьом мисливцям, і їй зокрема, вдавалося і досі вдається закінчувати сезон із прибутком у кишені. Щороку союз розподіляє, які дивності і в яких лісах можна бити і збирати, а які — заборонено, а також вивішує списки запитів від гільдій, торговців і міст. Старійшини ретельно допомагають мисливцям зі здобиччю і продажем, відстежують стежки і переміщення дивностей і зберігають популяції рідкісних і нечисленних з них, часом видаючи ліцензії на збирання чи полювання не частіше ніж раз на два, три, а то й п'ять років. 

Пенсі знає про це з дитинства. Батьки одразу пояснили їй так: щоб отримати здобич наступного разу, потрібно щось залишити й почекати, поки це «щось» виросте і розмножиться. Цим самим принципом керуються і рибалки в Тамарі, не ставлячи сітки в нерест і не рибалячи зовсім мілку рибу. Тому дивно чути подібні слова від такого ж мисливця... Чи він і не мисливець зовсім?..

Поки оповідач продовжує описувати, якими несправедливими і зрадливими є старійшини та жахливими є Щасливці, Пенсі придивляється до нього уважніше. А коли вона починає говорити, то її слова привертають більше уваги, ніж скарги чоловіка:

— Щось мені здається, пане мисливцю, ви не договорюєте. Брешете. Кажете, ви такий бідний і нещасний. Але до кінця сезону залишилося щонайменше два тижні, а в деяких лісах він триває і довше. Працьовиті мисливці зараз дивності полюють, а ви вже відпочиваєте. Екіпірування, як я бачу, у вас нове, недешеве, отже, не так сильно вас старійшини з Щасливцями обібрали. Чи нині «до нитки» означає «не дають пити в три горла і ходити в дорогоцінному хутрі з голови до п'ят»? Усі вас обкрадають, усі вам винні. А ви взагалі працювати частіше не пробували? Чорний ліс звідси недалеко, півдня шляху — і ще встигнете настріляти кагарликів собі на пиво з м'ясом. Якщо вмієте, звісно.

Оповідач червоніє, люди навколо нього сміються й хитають головами: мовляв, ото розповідав, як пташка співав, хвалився, а сам усього лише на чуже задивляється. Пенсі впирає кулаки в боки, вона ще багато може сказати, але біля барної стійки якраз з'являється пан Борис із двома великими пляшками в руках:

— Навіщо ж так одразу, пані Гостра? — пофиркує від сміху трактирник. — Нехай спочатку за п'ять кухлів пива заплатить, а тоді й до Чорного лісу хай вирушає. Ось, твоє замовлення.

Пенсі вдячно киває і забирає свою покупку. Пляшки з легким дзвоном вміщаються в міцній сумці. До балакучого оповідача, який і на мисливця вже не схожий в її очах, інтерес відразу пропадає. Його слухачам вона коротко киває, додаючи тихо, що не всі мисливці такі, як цей недолугий чоловік, що це справді ризикова і важка робота, і старійшини союзу добре справляються зі своїми обов'язками.

— Гостра? — раптом повторює за трактирником присоромлений оповідач і крокує до неї. — Так ти — та сама Пенсі Гостра? Це про тебе говорив наш лідер! І скільки мерців до тебе приходить ночами, Щасливице? Скільки чужих життів оплатили тобі це вино в пляшці?

— Ах ти, негіднику, а ну забирайся з мого трактиру! Не смій своїм дурним язиком про хороших людей ляпати! — не витримує пан Борис, а його дружина, пані Калина, взагалі затято хапається за велику сковорідку на довгій ручці, що зазвичай висить біля барної стійки, щоб лякати буйних п'яниць. Слідом за ними на захист Пенсі піднімаються городяни, які спокійно снідали до певного часу в залі трактиру. Вона сама не встигає й слова сказати або запитати в підозрілого мисливця з дивними думками в голові, як його вже підхоплюють під руки й ноги і натовпом виносять на подвір'я.