Анна Лерой - Дім для Пенсі, Анна Лерой

— Тьху, тільки пиво на нього перевів, — лається трактирник і дякує присутнім: кухлем пінного напою тим, хто п'є, і склянкою морсу — всім іншим.

— І попадеться іноді така зараза чорнорота! — підтримує чоловіка пані Калина. — Жахіття розповість, людям голови заморочить, очорнить хороших людей.

— Але ж смерті справді були, пані Калино, — засмучено хитає головою Пенсі. Слова мисливця жваво нагадали їй і про жах Крижаного краю, і про понівечених і вбитих Ланалейтіс людей. Може, вона й справді не має права жити щасливо в теплому затишному домі й святкувати свій день народження?

— Облиш, серденько, он рибалки також в морі тонуть, але ніхто море не проклинає через це, й іншим рибалкам, щасливішим за деяких, претензій не пред'являє, — пані Калина поплескує її по стиснутих у кулак пальцях і м'яко посміхається, розуміючи, що за думки в її голові. — Ступай, пані Гостра, у тебе ж сьогодні свято. Не псуй собі настрою чужими дурощами.

Пенсі дякує їй від щирого серця, поправляє на плечі сумку, яка святково дзвенить, і виходить із корчми на вулицю. Морозне повітря допомагає їй прийти до тями, а біганина людей у центрі Тамарі — згадати про час.