Стів Маккартер - За небокрай, Стів Маккартер

- Це для міцності. - пояснив Поєднувач, коли помітив погляд Дезіре. - Тепер не сіпайся. Мені потрібна ця трубка. По ній передаються команди зап'ястю та пальцям. Весь ланцюжок елементів, які за це відповідають, я переніс саме сюди.

Химерниця не гасила очей. Алхіміст мимоволі кидав на неї погляди, знаходячи її фіолетове сяйво очей просто чудовим. Дезіре посміхалася, коли він відвертався і робила собі серйозний вираз обличчя, коли Поєднувач знову на неї дивився. По кімнаті вкотре залітали сині піктограми. Знову всі вони стеклися до рук Поєднувача. І тепер уже трубка так само, як і рука до цього, розкрутилася в лист. Тільки в інший бік. По центру залишався тоненький прутик, що світився фіолетовим кольором, який з'єднував ліктьовий суглоб із зап'ястям. Дезіре відвернулася. Вона не очікувала побачити всі начинки своєї нової руки ось так, на звичайному столі. Звичайно, вона була Химерницею. У людських нутрощах копалася досить часто. І кишки, і печінка, і нирки, серце, навіть мозок. Але ж це таке… таке звичайне. А тут зовсім інша історія.

Дівчина зрідка поглядала на руку, поки Поєднувач з нею порався, і знову відверталася. Алхіміст щось там бурмотів. Іноді викликав піктограми та просив то одним пальцем поворушити, то іншим.

- Все, тепер збираю. - Дезіре не змогла стримати подих полегшення, коли він це вимовив.

За хвилину вона вже дивилася на свою металеву руку. Ціленьку і таку рідну. Химерниця усміхнулася. Стиснула і розтиснула кулак. Потім обернулася до руки одним вухом, щоб краще чути. Знову стиснула та розтиснула. І ще раз. Жодних звуків. Вона посміхнулася.

- Ой, зовсім забула сказати. У мене ще мізинець іноді… поводить себе дивно.

Дезіре тримала кулак стиснутим, щоб показати Поєднувачу в чому полягала дивність. Вона чекала цілу хвилину. Алхіміст уважно спостерігав.

- Ось дивись. Я стиснула кулак, а він… відхиляється. І коли я розтискаю долоню, то він може трохи… смикатися.

Химерниця жалкувала про те, що одразу не сказала про це драйтлу. І тепер алхімісту доведеться ще раз розбирати її руку. Але той лише похитав головою.

- Мізинець у тебе з особливого артефакту. Із золотими символами. Я не зміг їх прибрати.

- Абсолютний алхіміст не зміг прибрати алхімічний символ? - перепитала Дезіре. - Я зараз все правильно розумію?

Поєднувач кивнув. Все саме так, як вона сказала.

- Ніколи таких не бачив. Але вирішив, що так треба. Знаки на твоїй руці фіолетові. Саме так і визначається, на якому кольорі працюватиме артефакт. Але мізинець… я не зміг стерти золоті символи та зрозуміти, як їх нанесли. Не знаю і принцип їхньої роботи, адже в потоці немає золотого кольору. Тому я зверху наклав потрібні піктограми фіолетовим. Але золоті там і лишилися.

- І що вони означають?

Алхіміст знизав плечима.

- Ну то й що. - радісно скрикнула Дезіре. - Зате у мене є рука. І я можу тепер знову стати людиною. А потім, коли я перестану на тебе злитися і пробачу, то подякую тобі за неї.

Химерниця зробила собі на обличчі чарівну посмішку. І реакція алхіміста не забарилася. Він завмер, витріщивши очі.

- То це і є твоя майстерня? Може, покажеш мені тут усе? І, взагалі, звідки беруться піктограми?