Стів Маккартер - За небокрай, Стів Маккартер

Вони спустилися зі скелі і йшли вулицею. Саме той будинок, у який вона відтягла алхіміста тієї пам'ятної ночі. Дезіре відвернулася, щоб не згадувати. Алхіміст теж намагався не дивитись у той бік. Через п'ятдесят метрів він попросив Химерницю зупинитися і почекати. Алхіміст вбіг у будинок, через секунду вийшов з нього, залишив двері відчиненими і запросив увійти Дезіре. Химерниця Зими зробила реверанс, стискаючи в залізних пальцях поділ вигаданої спідниці. Абсолютний усміхнувся. Він зачинив за нею двері.

Усередині було світло. І від вікон і від смолоскипів, що горіли на стінах. І на спеціальних підставках у деяких місцях прямо у майстерні.

Дезіре відразу побачила картину. Вона стояла посеред кімнати на підставці. Дівчина широко розкрила очі і відкрила рота. Відчула всю велич зображення на полотні. Справжній витвір мистецтва. Алхіміст з чорним мечем у руках. Химерниця з холодними синіми очима. І та істота. Чорний з білим. З крилами та хвостом. І рогами. Єднання, хто ж це може бути? Дезіре за все життя не бачила нікого страшнішого. Мурашки пробігли по спині дівчини.

- Не можна тут її залишати. Заберемо із собою. - не повертаючи голови, сказала Химерниця.

Алхіміст кивнув головою. Він не говорив. Знав, що Дезіре знадобиться час, щоб відійти від вражень. Він пам'ятав, яке враження на нього справила картина, коли він побачив її вперше. Він тоді навіть не помітив, що в тій кімнаті, крім нього, був ще й Серафеїм. Хай дивиться.

Через три хвилини Дезіре підійшла ближче, щоб розглянути деякі деталі. Поєднувач подався за нею.

- Ти не хочеш спитати, хто це? - запитав драйтл.

- Химерниця. І Перший Алхіміст. - знизала плечима Дезіре.

- Ні, хто це. - і абсолютний показав пальцем на чорну істоту вгорі картини.

Химерниця Зими округла очі, потім подивилася на алхіміста. Потім на істоту. Знову на алхіміста.

- Ось вона загадка. Ти тільки сьогодні дізнався, хто це, правда? Це і є секрет картини?

- Ні. - алхіміст похитав головою. - На картині до сьогодні ось тут було лише небо.

- Небо? - здивовано спитала Дезіре.

- Так. - кивнув Поєднувач. - Тому картина виразно відповідала легенді. Поєдинок між Першим Алхімістом та його вбивцею — синьою Химерницею.

- Тільки вони стоять неправильно для такого поєдинку. - вірно зауважила Дезіре.

- Точно. Тому я й попросив Жазель принести картину. Мені здавалося, що тут щось не так. Ще Серафеїм казав, що картина має секрет. Чи знав він його насправді? Чи лише чув про нього?

Вони продовжували дивитись на полотно.

- У мене немає варіантів. Хто це? - запитала Дезіре. - Якийсь мертвий вид драйтлів? Драйтли, що були наділені божественною силою ставати огидними?

- Ні, Дезіре. Це і є бог.

Химерниця повернулася до Поєднувача. Але з його обличчя відразу зрозуміла, що він не жартував. Дівчина знову перевела погляд на картину. Бог?

- Аста. - вирішив добити її алхіміст.

У Дезіре волосся на потилиці заворушилося.

- Аста? А ти звідки знаєш?

- Так сказала Жазель, коли вони з Максудом її побачили. А їй, певно, сказала інша богиня.

Химерниця стояла мовчки. Колись вона вважала богів вигадкою. Потім, коли отримала доступ до секретних документів Ксерона, прочитала багато чого цікавого. У деяких паперах говорилося про богів зовсім не як про плід чиєїсь фантазії. А коли вона дізналася про Амайанту, то останні сумніви розвіялися. Якщо та сказала, що на картині зображена Аста, то так воно і було.

- А що ще Максуд і Жазель сказали?

- Максуд тільки сказав, що ніколи її такою не бачив.

Справді, Максуд знав її! Подумати лишень. Він знав бога! Тьху, він і зараз знає бога. Вічно йому щастить.

- І ще сказав, що знав цю Химерницю. Але вона дивно зображена тут. - згадав алхіміст.

- Дивно? Чому дивно? - вона вдивлялася в картину, намагаючись зрозуміти, що змусило воїна сказати таке.

Поєднувач лише знизав плечима. Він повернувся до Дезіре і дивився на неї не зводячи очей, поки вона не помітила цього. Вона теж обернулася до нього. Вони мовчки дивилися одне одному в очі.

- Як твоя рука? - запитав Поєднувач. - Нічого не болить?

- А там майже нічого мого немає. - посміхнулася Дезіре.

- А працює як? Покажи. - попросив алхіміст.

Химерниця зігнула руку в лікті. Розігнула. Покрутила. Нанесла кілька ударів кулаком у повітря.

- Що це за клацання? - прислухаючись, спитав Поєднувач.

- Так, є невеликий нюанс. Але мені не заважає.

- Покажи, що це. - Поєднувач насупився і доторкнувся до заліза руками.

- Коли кулак стискаю, то пальці швидше, ніж треба, ляскають. Звідси й звук. Розтискаю нормально. Дивись.

Вона кілька разів стиснула і розтиснула кулак.

- А повільніше не пробувала? - запитав Поєднувач.

Дезіре вже відкрила рота, щоб йому нагрубити. Невже в неї не вистачило б мізків спробувати повільніше стискати руку? Але алхіміст був так захоплений спостереженням за рукою, що вона пропустила це питання крізь вухами.

- Повільніше не виходить. - повідомила вона. - Тільки так.

Поєднувач схопив її за руку і силоміць потяг до столу.

- Сідай. Руку ось сюди поклади.

Дезіре зітхнула, але виконала прохання. Сіла на стілець і поклала руку на стіл.

- Прямо. І в потік увійди. Мені потрібен твій колір.

Вона випростала руку в ліктьовому суглобі. Довелося трохи нахилитися, щоб рука лежала прямо. Поєднувач спочатку уважно її оглянув. Потім приклав свої руки. Дезіре, як і слід було очікувати, нічого не відчула. Вона стиснула губи, шкодуючи, що не може відчути його дотиків у цей момент. Сині символи з'явилися з нізвідки і Дезіре запалила очі. Піктограми закружляли по кімнаті, літаючи з великою швидкістю. Через секунду всі вони по спіралі влітали до рук алхіміста. Нічого несподіваного, натомість Дезіре скрикнула, коли її рука розклалася. Як рулон якоїсь тканини. Начебто в неї там замість руки згорнутий килим, і хтось ногою вирішив його штовхнути. Залізо злетіло з руки і, розкручуючись все далі і далі, лягло рівним листом на стіл. Тільки від ліктя до зап'ястя залишалася металева трубка. Аналог кістки, як здогадалася Химерниця. Лист металу, що лежав на столі, однією стороною був з'єднаний із трубкою.