Ольга Іваненко - Академія трьох стихій , Ольга Іваненко

- Так, можна було і раніше це зробити? - здивувалася я.

- Раніше б ми не пройшли, - похитав головою чоловік. - Ми б на середині мосту вперлися б у невидиму стіну і цим би все скінчилося. Сам Алекс не пускав нас далі.

- Так, виходить, проблем більше немає? - зраділа я. - І можна спокійно все зробити.

- На жаль, ні, - похитав головою професор. - Інакше б, ми не впали в воду. Боюся, дехто ще не хоче, щоб ми йшли вперед. І я здогадуюся хто.

- Джейкоб? - я здивовано подивилася на чоловіка.

- Саме він, - кивнув чоловік, продовжуючи йти вперед. - Хлопчисько, все ж таки, страж. І домовитися з ним не так просто, як здається.

Не вірилося мені, що цей малий може стати проблемою. Так, він боявся залишитися один в межисвіті. Але, щоб бажати нам зла? Здавалося, у нього занадто миле личко для цього. Та й Алекс казав, що хлопчику за характером швидше шість років, ніж його довгий термін.

З іншого боку, дитина була стражем, і не думаю, що діставати печиво на стіл та стрибати по камінню - це всі його заняття.