Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

Принаймні для більшості придворних цей погляд міг би здатися небезпечним. На жаль, жінка перед королем придворною не була і цей погляд вплинув на неї прямо протилежно.

На мить розгубившись та піднявши брови, Барс все ж таки здивувалася. Хай би що там було, але вона щойно врятувала цьому невдячному чоловікові життя. І той факт, що голову чоловіка вінчала корона, її гальмував мало. У минулі роки вона б не затрималася з відповіддю якимось яскравим обертом, але зараз вдалося стриматися. Спробуй потім перед начальством поясни, що це опонент знахабніти вирішив, а не вона надумала підірвати авторитет гільдії.

Кашлянувши, Анна проковтнула готові зірватися у звук лайки й кинула швидкий погляд на Бастіана. Той так і не підняв голови, уперто дивлячись собі під ноги. Не дивно, що з такою привітністю хлопець виріс шибеником. Коли тебе щоразу шпиняють за кожен твій вчинок вже дуже скоро втрачається бажання показати себе з кращого боку. Навіщо? Ніхто не докопуватиметься до суті. Ти розбив дорогу вазу, ти відірвав батька від вмирання – ти винний. То навіщо робити щось хороше, якщо бачать лише деталі, а не загальну картину?

Ця думка змусила Барс остаточно охолонути й подати голос вже майже спокійно.

– Бастіан, покличте з Аттаром стражників.

Стрепенувшись, дракон одразу потягнув друга за рукав назад у прохід. Власне, той не особливо й чинив опір. Здавалося, сили, які змушували його нестись сюди, разом залишили четвертого принца. Замість бажання вперше вчинити правильно і врятувати життя батька, він знову наповнився одним єдиним почуттям і словом. Навіщо?

– Повторююсь, ви хто така, що дозволяєте собі командувати у моєму палаці! – обурився монарх.

Жінка відповіла не одразу. Тільки переконавшись, що хлопчаки забралися, Барс раптом різко і безцеремонно стиснула долоню на лікті короля. Повернувши до нього голову, вона зміряла монарха повільним поглядом. На жаль, спроба пошуку совісті на око закінчилася нічим.

– Я, як мінімум, та, хто врятував твою шкуру від негайної смерті. Врятувала, бо твій син провів нас сюди. І лише тому я встигла. А тепер ось шкодую… Пострибав би ти ще тут із цим, – не опускаючи погляду, вона підіпхнула миском чобота тіло найманця, – може ввічливості навчився б.

З кожним новим словом погляд чоловіка дедалі більше скаженів. Від гніву почервоніли кінчики вух і щоки, нервово здригнулися руки. Ніхто й ніколи ще не наважувався поводитися з ним так нахабно.

– Як... Як ти смієш так до мене звертатися?!

Хмикнувши, Анна іронічно підняла брову і майже гидливо розтиснула долоню.

– Як ти того заслуговуєш. На «ви» і з повагою я звертаюся лише до тих, хто цього вартий. Ти поки що до цього не доріс. Жодна людина, яка дозволяє собі принижувати своїх рятівників і витирати ноги об своїх дітей, на повагу не заслуговує.

Піднявши голову, вона відступила від нього і перевела погляд на найманця. Той якраз почав приходити до тями.

– А звати мене Анна Барс і всі обурення можеш передати прямо в гільдію Вартових. Тільки врахуй, що поруч із твоїм доносом ляже мій звіт. А якщо знадобиться і свідчення душі цього ось товариша, – кивнувши на найманця, Барс тонко посміхнулася. – І тоді тобі доведеться скакати зайчиком, щоб твою дупу продовжили прикривати й не штовхнув чобіт куди важчий за мій.

Зло, гордо, зневажливо. За таке її навряд чи погладили б по голові, але це згодом. Спершу гільдія і справді жорстоко відповіла б на скаргу, як відповідь на позаробочу допомогу вартового.

Краєм ока відзначаючи перекошене від гніву обличчя короля, Анна лише смикнула плечем. Так, академія Моріон все ще стояла в його країні, в його столиці, але відновити славне ім'я некромантів і без того не вийде.

«Ну й пес із тобою, кролику. Не навчився поважати – боятимешся.» – Жорстоко відсікаючи сумніви, Анна обернулася до зачинених дверей.

Не таємному ходу, а саме двері, за якими нарешті пролунав швидкий тупіт кроків стражників. Але першим на балкон увірвалися не вони.

Різко відчинивши двері, Кіран на мить завмер. У порядком пошарпаному після сутички в саду костюмі, з надірваним рукавом, він виглядав так, ніби з'явився добити короля. Судячи з того, як зблід монарх, саме ця думка прийшла в його голову першою. І яке ж було його полегшення, коли дивний гість не звернув на нього жодної уваги.

На жаль, полегшення було недовгим.

– Цей гівнюк заклав каскадне вибухове заклинання з відстроченим терміном дії.

– Де й звідки ти про це дізнався?

Миттю забувши про невдячне врятоване паскудство, стрепенулась Анна. Одночасно у грудях щось стислося. Скільки ще підлянок підготував для них проклятий марракш!

Скривившись, Кіран нетерпляче зірвав із себе маску, просто відкинувши її убік.

– Най, користуючись моментом, взявся роз'яснювати йому порядок денний. На третьому чи четвертому питанні цей товариш повідомив голові засідання про те, що заклав заклинання під охоронним контуром цвинтаря.

Пастка була одна. Марракш не став би розмінюватися ще на якісь дрібниці після такої величезної свині. Збліднувши, Анна уривчасто видихнула і рвонула з місця. Потрібно було залишити замок, потім телепортуватись, потім…

Обернувшись, Кіран її гукнув.

– Анно, ми запізнилися. Заклинання було запущено щойно. Ми не встигнемо зупинити його.

Завмерши так, ніби налетіла на невидиму стіну, Барс повільно, безсило стиснула долоні. Здавалося б, вони здобули перемогу, але замість радості вона відчувала тільки жах, що повільно піднімалося в душі.

Темна ніч холодної осені та потужний магічний імпульс. Він пробудить навіть тих немертвих, що залягли в зимову сплячку й ось-ось ця хвиля повинна була ринути в місто за солодкими безпорадними ласощами.

Людською кров'ю та плоттю.