Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь

веселиться, чи торгує, чи працює. Зі мною погодиться кожен, що немає величнішої, піднесенішої і пристойнішої архітектури для будівлі християнському Богові за готичну. І що ж маємо ми тоді знищити, що втратити? Величне, колосальне, при погляді на котре думки спрямовуються до одного і відривають молільника від низької його хижі. Вельми не завадить пригадати велику стару істину, що народ не в змозі зрозуміти релігії в такій же самій чистоті й безтілесності, як ті, що отримали вищу освіту; що на нього більше всього мають уплив видимі предмети; що чим менше цей видимий предмет на нього впливає, тим слабкіший його ентузіазм і проста віра. Пишність приводить простолюдина в якесь заніміння, й вона-то єдина пружина, що рухає дикою людиною. Незвичайне приголомшує кожного, але тоді тільки, коли воно сміливо, різко й враз кидається у вічі. Тут уже геть всяке скнарування й розрахунок! В іншому разі цей розрахунок буде не розрахунок, і вигода, що виникла з нього, буде вигодою однієї людини перед вигодою всього людства.

Вальтер Скотт першим обтрусив порох з готичної архітектури й показав світові все її достоїнство. З того часу вона швидко розповсюдилася. В Англії всі нові церкви будують у готичному стилі. Вони дуже милі, дуже приємні для очей, та, на жаль, істинної величі, що дихає у великих будівлях старовини, в них немає. Вони, попри стрілчасті вікна й шпиці, не зберігають у цілому істинно готичного стилю й відхилилися від взірців. По-перше, вони самі по собі зовсім не величезні (великий недолік готичної споруди); по-друге, весь цей ліс чотиригранних тонких стовпів і ліній, що спільно летять крізь усю споруду, забутий або відкинутий зовсім, залишена через це гладкість невідчутно надає їм цілком іншого виразу.

Могутнім словом Вальтера Скотта смак до готичного розповсюдився швидко скрізь і проникнув у все. Ще не зробившись великим, він уже зробився дрібним: сільські будиночки, шафи, ширми, столи, стільці — все обернулось на готичне. І ці величні, прекрасні оздоби використані були на забавки. Доба наша така дрібна, бажання так розкидані по всьому, знання наші такі енциклопедичні, що ми ніяк не можемо зосередити на одному якому-небудь предметі наших помислів і від того несамохіть роздроблюємо всі наші витвори на дрібниці й на принадні забавки. Ми маємо чудний дар робити все нікчемним. Єгипетську архітектуру, котрої весь ефект у колосальності, ми витрачаємо на невеликі місточки, на ворота, верх яких кучер, проїжджаючи, може дістати рукою. З готичної ми робимо серги, футляри для годинників; грецьку ми використовуємо в альтанках. У публічних же і величезних будівлях показуємо таку архітектуру, котру навряд чи можна визнати особливим родом: у ній стільки безрозум’я, таке негармонійне поєднання частин, така відсутність усякої уяви, що не вистачає сил назвати її архітектурою, яка має свій характер.

Є рудник, про котрий ледь тільки знають, що він існує; є світ цілком особливий, окремий, з котрого менше всього черпала Європа. Це — архітектура східна, архітектура, котра створена однією тільки уявою, уявою східною, гарячою, чудесною, прибраною в іперболу[156] та алегорію, що пролетіла мимо життя й прозових потреб його. Життя азіатців ніколи не мало такого багатобічного розвитку, як європейців; ніколи потреби їхні не були такими різноманітними й незліченними, як наші, — і тому дуже природно, що звичайні житла їхні позбавлені строкатості, ясності й стрункості; вони усамітнені, одноманітні, так само нудні відсутністю всякої думки, як сам азіатець під час свого спокою. Але зате скрізь, куди проникала тільки азіатська розкіш, величезна, прегарна, та розкіш, котра виблискує в їхніх чарівних казках, скрізь, куди проникала ця обвішана намистами дочка східної уяви, — там стоять донині палаци, пишність котрих дивовижна. Спорудження їх охоплювало цілі віки; цілий народ, ціла нація над ним трудилася, і предки вірили, як у неспростовне покладання наперед, що будівля буде закінчена їхніми нащадками. Скрізь, куди проникала ця всемогутня масивна розкіш чи дикий ентузіазм первісної їхньої релігії, скрізь громадилися пам’ятки, жахливі своєю величезністю, перед котрими думка німіє від зчудування, коли згадаєш, якими бідними були їхні засоби й пізнання, якими нікчемними їхні машини для підняття й укріплення цих страшних мас. Ще більше зчудування заволодіває духом, коли бачиш, як майже дика, нерозвинена людина розвинулася притьмом на цій гігантській будівлі, як була вона просякнута й захоплена думкою про божество, що невільно виявила прояв свого генія й запобігла неквапним рокам вікової просвіти.

Погляньте на цей масивний, величний Триченгурський храм[157] у індусів, ледь чи не одну з перших будівель за розміром своїм. Це пірамідальне схиляння маси догори, поступове зменшення поверхів, безліч індійських портиків, що обліплюють їхні стіни, пілястри, що громадяться над пілястрами, колони над колонами, ніби ступаючі одна на іншу, щоб скоріше дістатися вершини цієї маси — все це явище цілковито оригінального смаку. Та якщо Триченгурський храм надто вже важкий і дихає язичництвом, погляньте на стрункий, прекрасний Кутуб-Мінар, котрим справедливо уславлені Дельфи[158]. Я не знаю у світі башти, котра б, за простоти майже аттичної, настільки дихала глибиною краси, де б уява вилилась так чисто й величаво. Якщо цей рід не може бути цілковито засвоєний нами, то європейці взагалі можуть запозичити з користю це пірамідальне чи конусоподібне устремління вгору — різку відмінність індійського стилю.

Східна архітектура палаців являє цілком протилежний рід: тут царство азіатської розкоші. Споруда роздається просторіше в ширину. Величезний східний купол — чи цілковито круглий, чи вигнутий, як сластолюбна ваза, перекинута вниз, чи у вигляді кулі, чи обтяжений, обліплений різьбою й оздобами, наче багата митра[159], — патріархально панує над усією будівлею; внизу, біля самого підніжжя споруди, невеликі куполи цілою огорожею обходять його просторі стіни, наче покірні раби; з усіх сторін летять тонкі мінарети, представляючи найчарівніший контраст своєю легкою, веселою торнюрою[160] до поважного, величного вигляду всієї будівлі. Так величний магометанин, у широкому, вбраному у золото й каміння платті, лежить серед гурій, струнких, оголених, сяйливих своєю білизною.

Ніде зодчество не прибирало стільки різноманітних форм, як на Сході. Там кожна будівля виливалася, можна сказати, завжди мимо попередніх умов, чи, краще сказати, вона виливалася, прибраною у нові умови власного передчуття, подібні до попередніх хіба що в найбільш віддаленому початку релігійному чи національному. Вся Індія всіяна прекрасними будівлями. Кожна з них зберігає свою різку відмінність, свій особливий відбиток до такої міри, що їх зовсім не можна підвести під одну категорію. Безліч різних куполів усіх можливих форм, зовсім не схожих один на одного, прикрас і оздоблень цілком