Джон Гришем - Фірма

світло повимикали всюди, крім невеликого нічника біля ліжка. Ніхто не помічав втомленої дами, мокрої від поту, яка носила ті самі валізи з будівлі до будівлі.

Після півночі вони вже не розмовляли. Були обидві стомлені, занадто зайняті, занадто стривожені, не було про що розповідати, крім порухів горе-коханця в ліжку, якщо й були які. А їх і не було — до першої ночі, тоді він несвідомо перекотився на свій бік ліжка, далі, ще за двадцять хвилин, знову лежав на спині. Щоразу, як заходила до кондомініуму, Теммі заглядала до нього, й щоразу себе питала, як же вчинить, якщо він бува розплющить очі й кинеться до неї. В кишеньці шортів у неї був газовий балончик — на випадок, коли він її перепинятиме, тоді доведеться тікати. Мітч щось не вдавався в подробиці, коли вони обговорювали можливу втечу. Казав: тільки не дай йому зайти до номера. Бризни в обличчя з балончика. Біжи геть щодуху і репетуй: «Ґвалтують!»

Та ось вона вже двадцять п’ять раз зайшла до нього і впевнилася, що до пробудження залишалося всього декілька годин. А крім того, що вона, мов навантажений мул плуганила вперед-назад, та ще ж доводилося щоразу долати сходинки нагору (їх було чотирнадцять), щоб поглянути на того Казанову. Тож ходила вже перевіряти через раз. А тоді через два рази.

О другій ночі, коли половину часу вже витратили — скопіювали документи з п’яти шафок, набралося вже чотири тисячі копій; ліжко вкрили акуратні стоси паперів. Копії поскладали на підлозі — сім стовпчиків висотою по пояс.

Вони зробили перерву на чверть години.

О пів на шосту на сході зблиснула зоря, а вони вже забули, що відпочивали. Еббі пришвидшила свої маніпуляції з копіром і лише сподівалася, що він не згорить від перенапруги. Теммі помасажувала литки, які вже зводила судома й знову поспішила до кондомініуму. В п’ятдесят перший, чи то п’ятдесят другий раз. Вже й лік втратила. Наразі це вона йде востаннє — а що, як він уже чекає?

Вона відчинила двері й пішла звично до складу. Звично поставила сумки на підлозі. Швидко піднялася сходами нагору, а там просто закам’яніла. Ейвері сидів на краєчку ліжка обличчям до балкона. Він її почув і повільно повернувся, щоб поглянути. Очі припухлі, погляд осклілий; він скривився.

Інстинктивно вона розстебнула ґудзик, шорти впали додолу.

— Гей, хлопчику, — завела вона, намагаючись дихати спокійно і грати роль доступної дівиці. Підійшла до ліжка, стала впритул. — Як ти раненько піднявся! Давай-но ще поспимо!

Він мочки перевів погляд на вікно. Вона сіла близенько, погладила стегно, провела рукою вище. Він не ворухнувся.

— Ти прокинувся? — запитала вона.

Ніякої реакції.

— Ейвері, любий, говори зі мною. Нумо поспимо ще. Надворі досі темно.

Він впав на свою подушку боком, щось рохнув. Не намагався навіть говорити, лише рохнув. А тоді очі заплющилися. Вона підняла на постіль його ноги, вкрила.

Теммі просиділа коло нього десять хвилин, і коли хропіння зазвучало з тою ж силою, натягла шорти й кинулася в «Пальми».

— Він прокинувся, Еббі! — панічно крикнула. — Він прокинувся, тоді знов відключився.

Еббі спинилася й не зводила з Теммі погляду. Обидві глянули на ліжко з горою ще не скопійованих паперів.

— Окей. Ти швиденько прийми душ, — діловито мовила Еббі. — Тоді йди, лягай у його ліжко і чекай. Замкни комірчину, а коли він прокинеться й піде в душ, зателефонуй мені. Я копіюватиму решту, а коли він подасться на роботу, постараємося продовжити.

— Це страшенно ризиковано.

— Все ризиковано. Поспішай.

Через п’ять хвилин Теммі-Доріс-Ліббі в яскраво помаранчевому бікіні з мотузочками знову простувала до кондомініуму — вже без сумок. Вона замкнула передні двері і склад, а потім пішла до спальні. Знявши верх купальника, вляглася під укривало поруч із Ейвері.

Його хропіння не давало заснути п’ятнадцять хвилин. Тоді вона задрімала, але враз сіла в ліжку, побоюючись, що й справді засне. Їй було страшно спати поруч із оголеним чоловіком, який може її вбити, щойно про все дізнається. Та стомлене тіло розслаблялося, сон був неминучим. Вона знову задрімала.

Горе-коханець очухався від коматозного сну о дев’ятій нуль три. Він голосно застогнав, відкотився на край постелі. Повіки злиплися, тож він їх поволі розплющував, а тоді яскраве сонячне світло аж різонуло очі. Він знову застогнав. Чавунна голова важила півтонни, хилилася то вправо, то вліво, щоразу грубо здавлюючи мозок. Він глибоко вдихнув, і свіжий кисень аж у вилицях відбився болем. Зосередив увагу на правиці. Зусиллям волі спробував її звести, та нервові імпульси так швидко до мозку й назад не добиралися. Нарешті рука піднялася, він примружився, розглядаючи її. Спробував по черзі сфокусувати очі: спершу праве око, тоді ліве. Тепер — на годинник.

Перш ніж він зрозумів, що показують червоні цифри електронного годинника, минуло тридцять секунд. П’ять хвилин на десяту. Прокляття! Він о дев’ятій мав уже бути в банку. Простогнав знову. Та жінка!

Вона чула, як він рухався, чула кожен звук, та непорушно лежала із заплющеними очима. Молилася: хоч би її не торкнувся! Відчувала на собі погляд.

Гульвіса й бабій Ейвері за довге життя пережив не одне похмілля. Та такого з ним іще не бувало. Він придивлявся до обличчя й все старався згадати, чи гарно було з нею в ліжку. Раніше він таке пам’ятав завжди, навіть коли решта забувалася. Незалежно від тверезості, він завжди пам’ятав жінку. Ще попридивлявся. Та врешті здався.

— Дідько! — вигукнув він, коли звівся на ноги й спробував іти.

На ногах, здавалося, були взуті свинцеві чоботи, кінцівки дуже неохоче слухалися його бажань. Вхопився для опори за балконні двері.

Ванна кімната була за двадцять футів поодаль, Ейвері мусив упоратися. Спиратиметься, як на милиці, на столик і тумбу. Крок — неповороткий, болючий — за кроком він врешті доплентався. Схилився над унітазом. Стало легше.

Теммі на ліжку лежала обличчям до балкона. Відчула, як Ейвері сів поряд. М’яко торкнувся її плеча.

— Ліббі, прокидайся.

Він легенько поторсав за плече, вона вдала, що спить..

— Вставай, дорогенька, — сказав. Справжній джентльмен.

Вона подарувала йому свою найкращу сонну усмішку.

Ранкову усмішку «після цього», сповнену втіхи й зобов’язання. Вранішню усмішку Скарлет О’Гара для Рета Батлера після того, як він її завоював.

— Ти був надзвичайний, — проворкотіла вона, не розплющуючи очей.

Хоч і боліло, хоч і нудило, хоч і ноги мов свинцеві, а голова, мов куля для боулінгу, він