Мiла Морес - Магія без пам'яті , Мiла Морес

Незручно було в коридорі. Ми, як маленькі діти, не знали, зараз час розійтися чи лягти в одну постіль. У результаті після деякої нерішучості я таки пішла до себе, лягла в ліжко з широко розплющеними очима, і довго не могла їх зімкнути. Варто було, мабуть, залишитися у ліжку викладача. Він пропонував. Навіщо я пішла? Після всього, що ми наробили, можна і разом спати...

Вражаюче моє життя робить новий виток. Поки що не розумію, до чого це приведе, але мені зараз дуже добре.

Свою пісню я так і не заспівала. Завтра він про все пам'ятатиме.

***

Вранці містер Нотрил вийшов до сніданку вже в робочому одязі, на ходу зав'язав краватку, навіть не доторкнувшись до неї, взяв бутерброд, швидко запив гарячим какао. Він поспішає, хоча до початку занять ще близько півгодини. Зазвичай ми спокійно снідаємо, балакаємо, обговорюємо плани на день. Зараз він прагне якнайшвидше втекти.

Не дивно…

Після вчорашнього і мені не по собі. Провалитися крізь землю не хочеться, я твердо вирішила, що залишу все, що трапилося в його пам'яті, примушу сприймати себе всерйоз. Але його поведінка дуже дивна.

- Лаурі, візьми, будь ласка, ці листи, - дає мені роздруківки, а я боюся підняти голову, щоб подивитися в карі очі. – Це завдання для самостійної роботи. Якщо я не прийду до початку пари, роздай їх групі. Поки мене не буде, ви їх виконуєте, а потім я все зберу та перевірю. Це звичайний зріз знань. Зрозуміла?

- Так, містере Нотрил, - відклала листочки на край столу, очі опускаю в тарілку. - Щось трапилося?

- Мене викликає ректор, доки не знаю, з якого питання, але я можу затриматися. Думаю, приблизно за півгодини я все вирішу.

- Чому з самого ранку?

- Не знаю, мені написали, що це терміново.

Я крадькома глянула на викладача, вловивши момент, коли він на мене не дивиться. Все такий же красивий та ідеальний. Світиться весь, усміхається, очі горять. Він відчув, що я його розглядаю, і різко повернув голову до мене, тепер усміхається ще ширше. Я зіщулилася, злегка смикнула губами, ткнулася носом у чашку.

- Лаурі, все гаразд, не хвилюйся, - він сів поруч зі мною, бере мене за руку. - Подивися на мене, Лаурі, - пальцями піднімає моє підборіддя. - Ти прекрасна, моя дівчинко, - і містер Нотрил поцілував мене в губи, ніжно, солодко, повільно. Потім поцілував кожен палець на моїх руках. Я заплющила очі від задоволення і остраху, що казкове видіння зникне. - Поговоримо ввечері, гаразд? Мені пора.

Кивнула, бо на більше зараз не здатна. Я в дикому шоці від того, що відбувається. Начебто звичайний ранок, а атмосфера змінилася, між нами стерся кордон, який був до цього. І сьогодні цілком усвідомлено і впевнено містер Нотрил мене поцілував. Це виглядало так, ніби ми зустрічаємося, і звичайним ранком розходимося у своїх справах.

Він ще раз усміхнувся і пішов.

Я доїла свій сніданок, зібрала себе в купу, одягла новий комплект одягу, з мрійливою усмішкою перемістилася до входу в академію. У коридорах дуже жваво, студенти стоять під вікнами, під дверима аудиторій. Усі дивляться на мене з цікавістю, деякі дівчата – із заздрістю. Я почала звикати до такої уваги, але сьогодні, здається, на мене вийшли подивитися усі.

Я ж не голлівудська зірка врешті-решт. Навіщо стільки разів мене фотографувати?

Іду до своєї аудиторії вже з меншою впевненістю, лякає надмірна увагу. Підозрюю, що у якомусь паблику накатали нову статтю про мене. Але що цього разу? Нічого публічного не відбувалося, а про мої особисті справи навряд чи комусь відомо. Все має бути спокійним. Може, з моїм одягом щось не так?

Зайшла до туалету, оглянула себе у дзеркалі. Дівчата, що вийшли з кабінок, обійшли мене, ніби я прокажена.

Що відбувається?

- Лаурі, - чую в голові містера Нотрила, - нічого не відповідай, не спростовуй і не виправдуйся. Я скоро прийду і в усьому розберуся.

Про що він?

Голос у голові мене не заспокоїв, навіть навпаки. Хочеться бігти назад до нашого затишного дому. Підозрюю, що трапилося щось скандальне. І вся ця увага, звернена на мене, цього разу підживлена не інтересом, любов'ю та захопленням, як було раніше, а чимось негативним, раз уже ніхто зі мною не фотографується, не намагається заговорити, хлопці навіть свистіти слідом перестали. Лише шепіт за спиною. І він супроводжував мене до самої аудиторії.

Моя група у повному зборі. Як тільки я увійшла, мене обступили з усіх боків. Ще й між собою лаються, хто перший почне говорити, в результаті кричать хором.

- Через тебе звільнять нашого найкращого викладача! - кричить Кес, не намагаючись навіть привітати мене.

- Навіщо ти це зробила, Катаріс? - Ображено запитує Маріса.

- Я так і знав, що вона не незаймана! - кричить хтось із хлопців.

- Що трапилося? – адресую запитання до натовпу. - Мені хтось пояснить, що тут сталося? – паніка наростає, я трохи здогадуюся, чому на килим викликали мого викладача.

- Не прикидайся, Лаурі, - вперед вийшов Рокс, - всі вже знають, що ти трахаєшся з Ноті. Тепер його звільнять, тебе відрахують. Навіщо тільки недоторкану з себе корчила?