Люсі Лі - Біжи або кохай, Люсі Лі

Глава 19

– А я ото гадаю, куди Стас подів свій скарб, — розпливаючись у хижій усмішці хрипить Вітерман.

– Що ви тут робите? - відстрибнувши від чоловіка, як від вогню напружено випалюю. - І де Нат?

Неприємне передчуття, холодними лещатами тривоги стискає груди.

– Хто? Той шмаркач охоронець Корецького? - стариган закинувши голову назад хрипко засміявся. - Здається він кудись втік, можливо щось його дуже налякало, або Корецький викликав його з якоїсь термінової справи? Не знаю, — награно невинно потискає худорлявими плечима. - Він мені не звітує.

- Нат не міг так поступити, — уперто вскидую підборіддя. - Ви щось з ним зробили?

- Боже збав, — Вітерман посилено мотає лисою макітрою. - Навіщо мені ці проблеми, я мирна законослухняна людина. Але можливо, я йому дещо сказав, — задумливо притискає долоню до підборіддя

- Що? - вимогливо кидаю, не витримуючи цієї дешевої вистави.

- Ну, наприклад, що Корецький сам його викликав, — сказавши це, він лукаво мені підморгує, розпливаючись у блискучій усмішці.

- У сенсі, — здивовано скидаю брови. - Але навіщо?

- Навіщо? М-м-м гарне питання, дай подумати, — знову ніби тягне час, починає грати під дурника Вітерман. Неабияк цим мене дратуючи. – Ну, на це у мене всього дві причини.

- Кажіть вже, бо мені треба йти, — роблю спробу обійти стороною лисого збоченця, але він перегороджує мені дорогу майже упираючи мене у стіну.

От дідько. Моя довга сукня та високі підбори й двох кроків мені зробити не дадуть, не те що стрімко втекти звідси. Доведеться чекати коли нарешті з'явиться Нат, та вислуховувати усю ту маячню що несе цей виродок. 

- Куди моя крихітко надумала йти, залишся зі мною. Ти така гарна і дуже мені до вподоби, — продовжує говорити цей маніяк, повільно наближаючись. - І ще, я дуже хочу тобі допомогти, Арино, — низько нахиляючись до мене, переходить на змовницький шепіт.

- У сенсі? – здивовано перепитую, відсуваючись від старигана як надалі.

Від цього Вітермана на версту несе небезпекою. Він схожий на велику бляклу стару зміюку, що готова будь-якої миті атакувати свою безневинну жертву, поки та заворожено слухає його маячню. 

- Втекти звідси, — карбує змовницьким тоном. - Я знаю, що Корецький тримає тебе насильно, – вкрадливо продовжує, насолоджуючись моєю розгубленістю.

- Але звідки? - напружено видихаю. 

- Одна сіроока пташка принесла на своєму хвості, — розтягнувши тонкі губи у самовпевненій посмішці, відповідає. - І ще, Корецький, коли побачив як ти мені сподобалась, запропонував купити тебе, за дуже великі гроші, — як окропом, ошпарює мене цими словами. - Але звісно тільки після того, як награється сам.

- А вас, я так розумію, не влаштовує останнє? - кидаю з викликом в обличчя Вітерману.

- Хах, — знову всміхається лис, але ця посмішка більше схожа на божевільний вищир. - Мені казали що ти з характером, дійсно справжній скарб, — тягне задоволено. - У чомусь ти права, мене дійсно не влаштовує останнє. Але насамперед я людина, і хочу допомогти тобі. А там ти вже сама вирішиш, захочеться тобі залишитися зі мною, чи ні? - скидає біляву брів. 

- А якщо ні, то дійсно відпустите? - навіщось питаю, хоч сама ні на йоту не вірю в слова лиса.

- Ну звісно, — майже натурально завіряє. - Але хочу попередити, я дуже, ну дуже заможний. Статки Корецького не можуть навіть зрівнятися з тим, скільки грошей маю я. Але насамперед я хочу тобі допомогти дівчинко, — бачачи що його слова на мене не діють, миттєво додає.

- Навіщо це вам? - недовірливо перепитую.

- Розумієш маленька, у своєму житті я колись зробив дуже багато поганих речей, — ніби каючись лис кладе руку собі на груди. – І коли побачив тебе, то відразу зрозумів, що хочу допомогти такій гарній дівчині як ти! Мало того, я готовий, якщо ти зараз погодишся піти зі мною, виплатити за тебе борг твого батька.

– Як? - ошаліло видихаю. - Ви й про це знаєте?

- Ну звісно, дурненька. Я ще багато про що знаю. 

- І що ви пропонуєте?

- Бігти, і негайно. Поки цей дурень Корецький не почав здогадуватися, що я обвів його навколо пальця, — при цих словах очі чоловіка спалахують гарячковим блиском і він простягає до мене свою кістляву і жилясту долоню. - Ходімо? - запитливо пронизує наскрізь. 

- А де гарантія, що ви мене не обманюєте, — не поспішаючи вкладати свою руку у його долоню, перепитую. Бо дійсно не вірю жодному слову. 

- Її немає, — хрипить у відповідь, та губи чоловіка напружено смикаються перетворюючи посмішку в справжній дикий вищир. – Або ти зараз йдеш зі мною, і я тебе сьогодні ж виводжу у безпечне місце. Де тебе, повір, не те що Стас Корецький, сам чорт не знайде. Або ...., - Чоловік знизує плечима. - Ну, ти сама знаєш. Він продасть тебе й оком не встигнеш моргнути, не мені так комусь іншому. Адже ти не знаєш чим насправді займається великий і щедрий меценат Корецький? - впивається в мене виморожуючим поглядом. - Від куди, у бідолашного підлітка, жалюгідної сирітки такі статки?

- Він отримав спадщину від матері, — пробую невпевнено заперечити.

- А-ха-ха, — чоловік починає гулко сміятися. - Це він тобі так сказав, і ти звичайно йому повірила? - лисий саркастично дивиться на розгублену мене.

З одного боку внутрішньо я відчуваю, що Стас не міг мені збрехати. Але з іншого? Які гарантії, що Корецький дійсно не використовує мене у своїх цілях. Їх немає. У чомусь лисий чорт має рацію, я дійсно не можу до кінця вірити Корецькому, навіть всупереч своїм до нього почуттям. Що робити з тим, що я кохаючи все одно сумніваюсь у цьому чоловікові? 

- Мені треба обдумати все те що я від вас зараз почула, я не можу прийняти таке важливе рішення миттєво.

- Швидше, дівчинко! – несподівано роздратовано гаркає на мене Вітерман, обриваючи мене на півслові.

І не даючи мені можливості схаменутися, стискає своїми кістлявими пальцями мою руку, роблячи боляче. І цієї ж миті ривком тягне на себе примушуючи йти за ним.

- Немає часу на міркування, — обернувшись на мене гнівно блискає бляклими щілинами очей. І в ту ж мить переводить погляд мені за спину. - Сеню, хапай дівчисько на руки та до машини, швидше!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍