Ніклас Натт-о-Даг - 1793

паперу, розгорнув і простягнув Бальку. Юганнес не взяв, а тільки недовірливо глянув на Сесіла:

— Що це?

— Після розмови з візником я повернувся до поліцейського управління, у ту саму кімнату, де я і мій друг кілька днів тому знайшли листи Даніеля Деваля, що й привело нас до вашого маєтку. Я хотів знати, що він писав у своїх листах. Довелося витратити чимало часу на розшифрування його коду, але мені таки вдалося.

— Я знаю всі його дикі мрії про розкриття якобінської змови. Що цей лист може змінити?

— По-перше, важлива його дата. Лист, який ви знайшли в грубі, не був останнім. Або то взагалі була чернетка, і того листа він навіть не надсилав. Останнього листа з Фоґельсонґу прочитав лише я вчора.

На обличчя Балька лягла тінь.

— Тут немає нічого про якобінську змову. Даніель Деваль просив звільнити його зі служби. Написав, що ви не причетні до злочинів, у яких вас підозрювали. Що він знайшов кохання, і воно взаємне. Це останній лист, який він написав. Тут коди, а тут — розшифрований текст. Прочитайте.

Бальк простягнув руку й обережно, ніби найлегший дотик міг перетворити папір на попіл, узяв аркуші. У напівтемряві камери сльози закрапали з очей Юганнеса Балька на папір і перетворили чорнило на темні смужки. Вінґе хотілося б почути, як душа цього чоловіка розбивається на друзки, але чув лише схлипування. Сесіл відвернувся і дав йому кілька хвилин прийти до тями. Потім знову заговорив:

— Ви могли бути щасливі, Юганнесе, якби тільки повірили. Ви кохали Даніеля. І він кохав вас. Невинний юнак втратив життя в такий жахливий спосіб. І серед людей, про яких ви говорите з такою ненавистю і зникнення яких так бажаєте, є й інші невинні душі, які так само заслужили життя і щастя, як заслуговував Даніель. І це підводить нас до мого третього завдання. Маю до вас пропозицію.

20.

Анна Стіна Кнапп дуже здивувалася, що абсолютно не відчула смерті. Ще дужче здивувалася, коли розплющила очі й усвідомила, що досі жива. Обидві її руки досі тиснуть на ножа й намагаються всадити його собі в горло. Але пальт, який виявився швидшим, ніж можна було очікувати, правою рукою так міцно тримає лезо, що аж кісточки пальців побіліли. Сопе від напруження, але ніяк не може вирвати ножа з рук дівчиська. Сичить до неї:

— Пусти вже, заради Бога! Я нічого поганого тобі не зроблю. Прийшов поговорити про Крістофера Блікса.

Анна Стіна витратила всю свою силу й не може більше тримати. Кардель відпускає ножа, той падає на підлогу, а Мікель стискає кулак, щоб зупинити кров.

Поки Анна обмиває йому руку й тканиною забинтовує рану, Мікель розказує їй усю історію. І вона йому розказує свою. Від її слів у Карделя серце стискається.

— Боже, дівчинко! Ще ніколи так не радів тому, що нікого не зловив і не запроторив до прядильні.

Поплював через плече.

— А що Крістофер Блікс? Він тебе ошукав, перш ніж вкоротив собі віку. Ти ще зла на нього?

Анна Стіна мотнула головою.

— Спершу була дуже зла. Обіцяв мені допомогти позбутися дитини, яку зачала не з власної волі. І тоді я вірила, що саме цього найбільше хочу. Коли тільки почала пити трави, що він мені приносив, дитина ще не відчувалася. А зараз щодня її відчуваю. Мені здавалося, що неможливо любити свою дитину й ненавидіти її батька. Але тепер я знаю, що можливо. Щоразу, як про щось задумаюся, кладу руку на живіт, щоб вловити биття його сердечка. Крістофер урятував не лише її, а й мене. Зараз я йому тільки вдячна і дуже шкодую, що не можу сказати цього особисто.

Кардель замислено кивнув.

— Ти розказуєш про те, у чому я нічого не розумію, але я радий, що Крістофер в кінці свого трагічного життя зумів зробити щось хороше. Я його ніколи не зустрічав, але його листи мене дуже зворушили. І якби не він, то я і мій друг марно намагалися б зробити свою роботу. Нам теж було б приємно, якби він був тут і ми могли йому подякувати.

— А для чого ви сюди прийшли? Чим я можу допомогти? Я ношу його прізвище, але не знаю про Крістофера Блікса нічого, крім того, що вже розповіла. Стороння людина, яка зробила мені добро мимо моєї волі.

— Я прийшов з запізнілим подарунком. У Блікса обманом забрали чималі гроші, виграли в карти в його друга. І так почалися всі його подальші нещастя. Мені пощастило зустріти одного з шахраїв, я його покарав, як мені здавалося правильним, і забрав назад ті гроші. Блікс хотів забезпечити майбутнє твоє і твоєї дитини. Отже, ці гроші належать тобі.

Кардель вийняв з кишені важкий гаманець, сподіваючись, що Крістофер, у раю він зараз чи в пеклі, бачить і знає, що Кардель і Вінґе відплатили те, що йому заборгували. Мікель кинув гаманець на стіл — аж загуло. Пальт усміхнувся.

— Сто далерів, і трошки зверху. Достатньо, щоб дати твоїй дитині такий початок життя, який людина тільки може уявити. Гроші гарантують тобі безпеку. Сепарати можуть прийти сюди й висунути звинувачення беззахисному дівчиську, але з заможною вдовою цей номер не пройде. Більше не вдягайся як служниця, покажи, що ти не та, ким була. Це для тебе й твоєї дитини найкращий захист.

Кров крапає з його пораненої руки, але разом з тим Мікель відчуває, що десь всередині гоїться якась інша, давніша рана. Коли наступного разу побачить уві сні смерть Югана Єльма, ланцюги лінкора «Інґеборґ», що нівечать його руку, коли паніка не даватиме вдихнути, він згадає це дівоче лице й матиме втіху, якої так потребує. А Анна Стіна Кнапп, яка давно обіцяла сама собі, що більше не плакатиме, відчуває, що по її щоках течуть сльози. Але це інші сльози, зовсім інші за ті, які вона знала раніше.

— Ви ще прийдете?

Кардель замислено закусив нижню губу, потім і собі спитав:

— А ти обливатимеш мене отрутою, якщо я прийду без попередження? І скільки твій батько бере за склянку міцного?

21.

Під вечір Мікель Кардель зайшов у трактир «Гамбург» і серед натовпу знайшов Сесіла Вінґе — сидить біля вкритого інеєм вікна. Ще худіший, ніж зазвичай, білий, як сніг. Біля рота тримає хустинку. Надворі мороз проймає до кісток, але тут тріщить вогонь у каміні, та ще й людви набилося — стати ніде. Тепло. Кардель підняв дерев’яну руку й протиснувся до столу. Зіщулився, сів навпроти Вінґе, щасливий, що нарешті розвантажив ноги. Широко усміхнувся — Сесіл вже замовив і помалу п’є. Махнув рукою,