Данило Туптало - Житія Святих - Квітень, Данило Туптало

стовпи кам'яні великі зробити для зміцнення споруди церковної, але з инших країв, які за нанемалу відстань лежали, стовпи такі за плату добували і привозили їх шляхом морським. Багато боголюбивих громадян вирушали в різні краї, аби купити стовпи кам'яні, потрібні церкві. Пішла ж і жінка одна благочестива, удова, яка ревність і віру до святого великомученика Георгія мала, хотіла з убогости своєї купити святому стовп один. І, в одному краю купивши стовп дуже гарний, привезла його до берега морського, де инший муж багатий, рамельський градоначальник, купивши декілька стовпів, вантажив їх на корабель. І просила жінка дуже чоловіка того, щоб і її стовп з тими иншими в корабель узяв і довіз до мученикової церкви. Він же не послухав прохання і не взяв її стовпа, але, свої лише стовпи завантаживши на корабель, відплив. Тоді жінка на землю впала з жалости, плакала і святого великомученика прикликала на допомогу, щоб, як же він знає, влаштував, аби стовп її був донесений у Рамель до його церкви. Коли так жінка сумувала і плакала, заснула, і явився їй у сонному видінні великомученик Георгій в образі воєводи. На коні їдучи, підняв її із землі і сказав: «Чого сумуєш, о жінко? Скажи мені». Вона ж розповіла причину жалю свого й бачила святого, що зійшов з коня і сказав до неї: «Де хочеш поставити стовп?» Вона ж сказала: «З правого боку церкви». І зразу святий перстом своїм на стовпі написав так: «Стовп цей удовиний хай буде поставлений з правого боку церкви після першого стовпа, бо бути йому другим». Те написавши, сказав до жінки: «Поможи мені сама». Коли взялися вони за стовп, полегшав камінь, і обоє кинули його в море. Те жінка у видінні сонному бачила і, коли збудилася зі сну, не знайшла стовпа на місці тому — поклалася на Бога і на раба Його святого Георгія, вирушила в дорогу додому. Перед тим, як вона повернулася, і перед тим, як приплив корабель, після того сонного її видіння наступного дня з'явився стовп її на березі пристані в Рамелі. І коли доплив той чоловік, що на кораблі стовпи віз і на берег зійшов, побачив стовп удовиний і писання на ньому, що від перста святого на камені зобразилося, наче на якійсь глині письмена були написані, і здивувався вельми. Розумівши, що сталося чудо святого великомученика і своє прогрішення пізнавши, каявся, що зневажив просьбу вдовину, і прощення за те багатьма молитвами у святого просив, що й отримав від нього, коли той явився йому у видінні. Стовп-бо вдовиний поставив на тому місці, на якому ж наказано було, на пам'ять про жінку, на подив же чудові, яке зробив великомученик, а найбільше на славу джерела чудес — Христа, Бога нашого.

Після багатьох років, коли сарацини Сирію в землі свої прийняли, у граді Рамелі у вищезгаданій святого великомученика Георгія церкві трапилося чудо таке. Увійшов один знатний сарацин з иншими сарацинами до церкви під час церковного правила і, бачивши ікону святого Георгія і пресвітера, що перед іконною стояв, поклоняючись і тихо молячись, сказав до друзів своїх, кажучи мовою сарацинською: «Чи бачили ви безумця цього, що робить? До дошки молиться. Принесіть мені лук і стрілу, хай дошку цю прострелю». І зразу лук принесли. Його ж він, ззаду всіх стоячи, напнув, випустив стрілу на ікону мученикову. Стріла ж не на ікону, але ввись злетіла, вдарила сарацина того в руку й поранила її. Вийшов тому зразу геть і пішов у дім свій, боліла-бо рука вельми, і примножувався біль, і набрякла йому рука сильно, і, наче міх, надулася, і, кричучи, стогнав, смертною одержимий хворобою. Мав же в домі своєму рабинь християнської віри, їх прикликавши, сказав: «Був я у церкві бога вашого Георгія і хотів прострелити ікону його, але випадково стрілив недобре, і повернулася стріла, зранила мене в руку, і ось вмираю від нестерпного болю». Вони ж сказали йому: «Думаєш, що добре зробив, що посмів на образ святого мученика?» Сказав сарацин: «Хіба має силу образ той зробити мені таке, що нині я хворий?» Відповідали рабині: «Ми невчені і не маємо що тобі відповісти, але приклич пресвітера, він скаже тобі те, що в нас питаєш». Послухав же варвар ради рабинь своїх і, пославши, прикликав пресвітера і сказав йому: «Хочу знати, яку силу має дошка та, чи ікона, якій ти поклонявся?» Відповів пресвітер: «Я не дошці поклонявся, але Богові моєму, Творцеві всіх, молився до зображеного на дошці святого великомученика Георгія, щоб заступником був за мене до Бога». Сказав варварин: «І хто той Георгій, якщо не Бог то ваш є?» Відповів пресвітер: «Святий Георгій не є Богом, але слугою Бога і Господа нашого Ісуса Христа. Чоловіком був, подібний пристрастями до нас, багато перетерпів мук від поган, які примушували його, щоб відвернувся він від Христа. Але він мужньо все перетерпів і, добре визнання Імени Христового закінчивши, прийняв від Бога благодать робити знамення і чуда. Ми ж, люблячи його, шануємо його ікону і наче на нього самого дивимося, поклоняємося, обіймаємо і цілуємо, так, як же й ти після смерти батьків своїх і любих братів робиш, одяг їх перед собою кладеш, плачеш, цілуєш, наче їх самих перед очима своїми ставиш. Так-бо ми святі ікони шануємо не як богів, не буде такого, але як зображення слуг Божих, які іконами своїми чудодіють, як же і тобі трапилося, коли посмів стрілити в ікону святого мученика, щоб довідатися силу його і щоб довідалися инші». Коли чув це сарацин, сказав: «І що мені робити, бачиш руку мою набряклу, і нестерпну терплю муку, і до смерти зближаюся». Сказав йому пресвітер: «Якщо хочеш живий і цілий бути, звели принести до себе образ святого великомученика Георгія, постав його над ліжком своїм і лямпаду, олією наповнену, перед ним прилаштувавши, запали на цілу ніч, зранку ж, взявши олію з лямпади, помасти хвору свою руку. І повір, що зцілишся, і буде тобі так». Сарацин же зразу попросив пресвітера, щоб приніс ікону Георгієву, і, радісно її прийнявши, зробив усе, як пресвітер його навчив. І коли зранку помастив руку свою єлеєм із лямпади, зразу відійшла хвороба, і зцілилася рука його. Спитав пресвітера, чи має щось у книгах своїх написане про святого Георгія. Пресвітер же приніс житіє і страждання святого, читав йому, той же уважно слухав, тримаючи в руках ікону мученикову, і говорив до святого, на іконі зображеного,