Роберт М. Вегнер - Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь

обличчя? Схоже, за життя всі вони мають звірячі пики, тільки по смерті, щоб їх не впізнали, перетворюються на людей. Це тому вони носять оті свої запони.

Аерін застогнав.

— Милосердя! Це для цього треба було навчатися п’ять років в академії? Щоб ти розповідав байки темного селянства? Навіщо ти, власне, приїхав?

Хлопець зробив бундючне обличчя.

— Щоб провідати родину, звісно. Я не бачив Ерафа та Ісанель два роки. А кажуть, що кузина виросла чарівною панянкою.

— О, так, і робиться незносною. За рік чи два доведеться видавати її за когось зі сталевими нервами та кам’яним терпінням.

— А Ераф?

— Учиться. Частково у храмовій школі, частково в гувернерів, які коштують мені цілу купу грошви.

— А не думає про армію? Я в його віці вже готувався до академії. Розумієш, дядьку, купецтво — шляхетна професія, але Імперії Потрібні нові солдати. Ераф міг би відразу стати офіцером, як я.

Адже ми походимо з одного роду.

— На жаль, — Аерін пробурмотів це так, щоб ніхто не почув. — А що там у батька?

— Здоровий. Мати також. Запрошує вас на осінній збір винограду.

— Як і щороку. А сьогодні що ще думаєш робити?

— Повернуся до себе в гарнізон в Ассерді. Треба трохи підтягти там дисципліну.

Схоже, сьогодні доля не усміхалася солдатам.

Вони саме дійшли до частини саду, відділеної від доріжки густими кущами.

— Зараз.

Почули свист, брязкіт і звук падіння.

— Ай! Боляче!

Голос належав молодому хлопцю.

— Ерафе, святим камінням клянуся, падай, падай та ще раз падай. Скільки разів ми будемо повторювати? Підтягуй підборіддя до грудей, голова не повинна торкатися землі. Робиш перекат, навскіс, через плечі, підтягуєш одну ногу й відразу встаєш. Не намагайся пригальмувати, скористайся інерцією, яку ти вже отримав. Ну, ще раз.

Свист, брязкіт, падіння.

— Чудово! А де твій меч? Ти стоїш спиною до мене, тож мусиш поставити блок, особливо якщо не бачиш, де я. Або робиш ще один перекат у бік і виходиш напоготові обличчям до мене. Але це небезпечно, бо якщо я швидко рухатимуся, то в два кроки буду біля тебе — і матимеш проблему. У цій позиції важко захищатися.

— Спробуємо.

— Добре.

Аерін та Герґен рушили вздовж кущів до найближчого проходу. Свист, брязкіт, падіння, ще одне, два швидких дзвони мечем, звук удару.

— Я ж казав, що в цій позиції важко захищатися, особливо коли хтось стоїть поруч. Він завжди матиме перевагу. Було боляче? Вибач.

Аерін із племінником вийшли на невеличкий, висипаний дрібними кольоровими камінчиками майданчик, що прилягав до головного будинку. Замаскований воїн саме допомагав підвестися світловолосому хлопцю. Хлопець мав невпевнений вираз обличчя, лівицею тримався за ребра, а в правиці стискав іссарський ифір.

— Йатеху, боже милостивий… — Аерін підійшов до сина та відібрав у нього меч. — Якщо його мати це побачить, то ми всі підемо до ліжка без вечері. А я — ще без дечого. Ти ж обіцяв!

— Так, я обіцяв, що не дам йому в руки гострої зброї, аж поки він не буде готовий. Він уже готовий. Ми й так надто довго гепали один одного дерев’яними мечами.

Він забрав у купця зброю і всунув клинок у піхви.

— У нас гість, — сказав за мить.

Пригадавши про його присутність, Аерін глянув на племінника. Йому не сподобався офіцерів вираз обличчя. І не сподобався тон Йатеха.

Полк Леопарда, авжеж.

Треба було якось залагоджувати ситуацію.

— Це мій племінник Герґен-кер-Ноель, лейтенант Двадцять Першого полку Леопарда.

Йатех кивнув — ледь-ледь, але це вже було щось.

— А це воїн іссарам, гість та приятель мого дому, Йатех д’Кллеан.

Може, вдасться загасити сварку.

Він глянув на Герґена і зрозумів, що аж ніяк нічого не загасить. Молодий офіцер виглядав як когут, що стовбурчить пір’я перед боєм.

— То це той іссарам, який вкрався до твоєї ласки, дядьку? Не так я собі його уявляв.

Йатех сховав другий меч і вклонився Аерінові.

— Я вже мушу йти, — сказав він. — Маю ще кілька справ.

Солдат проігнорував цей досить виразний жест. Почав обходити воїна.

— Навіть так сильно не тхне, як можна було очікувати.

Ераф, відчуваючи, що назріває щось погане, чмихнув у куток.

Його очі гарячково блищали. Аерін обережно втрутився.

— Гадаю, ти міг би зазирнути до стайні. Меехар уже зробив нове сідло для твого коня.

Йатех знову злегка вклонився й розвернувся до виходу. Раптом офіцер схопив його за руку, затримав, потягнувся до запони.

— Мене завжди цікавило…

Удар, обличчя, шия, груди, блокування ніг та поштовх розкритою долонею в сонячне сплетіння.

Усе відбулося так швидко, що Аерін зрозумів, що сталося, лише коли Герґен проїхався задом по камінцям. Хлопець зірвався на ноги, витягаючи меча.

— Ти-и-и!..

І зупинився, під двома схрещеними в себе на шиї клинками. Аерін спершу відчув, як тремтять його ноги, потім — тулуб, руки, шия. Він увесь трусився. Що цей дурнуватий покидьок намагався зробити? Що він намагався зробити?! Він підійшов до племінника, відчуваючи, як у ньому здіймається лють. Зупинився, якийсь час із задоволенням спостерігаючи за крапельками поту на обличчі хлопця.

— Йатеху, сховай зброю, прошу.

Здивувався, як спокійно це прозвучало.

Іссарські мечі плинно майнули за спину воїна.

Аерін прослизнув між ними, схопив Герґена за руку. Наполовину витягнутий меч знерухомів.

Потім Аерін спокійно підніс другу долоню й відмірив племіннику важкий ляпас. Додав з іншого боку, навідліг.

У ньому досі все кипіло. Він ледве відчув, як пече долоня, поранена об застібку шолома.

Пхнув племінника, і офіцер знову гепнувся на землю.

— Ти, смердюху! Падлюко! Засранцю! Ти знаєш, що ти намагався зробити? Я ж казав тобі, лайдаче, що ця людина — мій гість! Ти мало не зганьбив мого дому!

«Ти мало не вбив нас усіх», — подумав.

Солдат підвівся, розмахуючи мечем.

— Ганьба — це його присутність тут! — просичав він, навіть не стерши кров із підборіддя. — Ви насмілилися напасти на імперського офіцера! Закон суворо карає за таке!

Аерін встав перед хлопцем, склав руки на грудях. Як завжди, злість швидко пішла.

— Я знаю закон краще за тебе, сину. Ти сказав, що прийшов сюди як родич, що навідує родину. Тому це була звичайна родинна суперечка, спровокована твоєю поведінкою.

— Правда, дядьку? — офіцер усе ще вимахував мечем.

— Обережніше із цим залізяччям, хлопче. Йатех не лише мій гість, але й охоронець. Якщо він вирішить, що ти маєш намір зробити мені кривду, то зробить кривду тобі. А я тоді присягнуся сльозами Великої Матері, що ти ошалів і тебе треба