Алла Сєрова - Дух джунглів, Алла Сєрова

Здається, ми розкрили найбільший у світі заколот. Знаєш, що розповів мені Курт? Виявляється, більшість терористів працюють саме на міжнародну спецслужбу на кшталт Інтерполу. Це там вирішується, де має гримнути, аби найвигідніше продати подію. Пам’ятаєш, 2001 року зруйнували торговельний центр у Нью-Йорку? Це дало підстави захопити Ірак — під прапорами боротьби з тероризмом іракська нафта поміняла господарів. Що було після вибуху в Атланті? Міжнародна спільнота під тим самим гаслом схвалила подальше вторгнення на Ближній Схід. Золото і нафта. Планується теракт, призначається ворог — і політична карта світу потроху міняється. І тепер я не знаю, кому вірити.

— Знаєш, у мене були підозри щодо цього.

— То в тебе фантазія працює краще, ніж у мене. Я не розумію, як така організація могла працювати непомітно для інших, так би мовити, колег? Хоча якраз це, мабуть, і не дивно. Усі спецслужби безупинно гризуться між собою через фінансування і повноваження. Хтозна, хто має стосунок до тієї організації. Може, мій батько теж…

— І що тепер?

— Нічого.

Під її поглядом зараз замерз би Атлантичний океан разом з усіма гарячими течіями. Думаю, вона роздратована не на жарт. Вона перевертає тіло Курта і роззброює його.

— Ходімо.

Я підводжуся й рушаю за нею. Залишки її одягу зовсім не прикривають того руйнування, що його завдав Курт. Мабуть, його смерть була надто легкою, та смерть — вона і є смерть. Лежить собі, щеня абортоване, наче й не було його. А от якби хтось потрудився пристрелити його татуся, багато хто лишився б живий. З іншого боку… Годі. Я навіть думати зараз не хочу про уславлену вищу справедливість. Ну не бачу я справедливості в тому, що гинуть діти. Може, я не маю рації, але…

— Ми повинні знайти наших. Курт казав, що вони тут. Він багато розповів мені, бо був упевнений, що вб’є мене. Я багато крові йому попсувала свого часу, а тут така нагода… Нічого, Торі, якось воно буде, не розкисай.

Та я вже ледве йду. Після смерті Курта сили покинули мене й навалилася втома. Болять подряпані руки, кров на руках липка й неприємна. І взагалі.

— Здається, там. Торі, тобі доведеться виступити в ролі приманки.

— Що, знову?

— Нас тільки двоє.

Хай так. Кімнату охороняють двоє здоровил. Я виходжу з-за рогу— вони витріщаються на мене і тягнуться по зброю. За мить у горлі одного стримить ніж, а другий зі зламаною шиєю приліг поруч. Спритна дівчинка Керстін Бартон. І страшенно люта. Світ потрапив під роздачу, чорт забирай.

— Заходимо.

Вони лежать на ліжку: Едове обличчя бліде і синяве, у Луїса під очима залягли тіні. Їх прив’язали, та вони вві сні сіпалися, шкіру здерто, ніхто не обробив ран… Де Наташка та Вольдек?!

— Що їм увели?

Переляканий чоловік у білому халаті і дві напівпритомні медсестри. Зараз вони будуть мертві. Якщо тільки…

— Звичайне снодійне. Але останні півгодини вони намагалися встати — у такому стані! Наче щось активізувало їхній мозок…

Я знаю, що це. Я активізую їх. Коли прокидається мій кіт, то будить їхніх. Ми діємо одночасно, але моя сила первинна. Може, я щось неправильно зрозуміла? Та пояснювати це я нікому не хочу.

— Де ще двоє? Жінка й чоловік?

— Здається, замкнули їх десь… Не вбивайте!

Я вганяю голку в його плече, лікар осідає. Медсестри з вереском розбігаються, та Керстін допильнує. Мої Сінчі, чорт забирай, що тепер робити?! Я від'єдную їх від крапельниць. Час вийшов. Скоро сюди над'їдуть ті, хто полював на нас.

Я трясу Еда за плечі. Прокидайся, та прокидайся ж! Я хочу, щоб ти прокинувся. Ну, будь ласка. Я… мені так бракувало тебе. Сльози закипають у мене в очах. Отакої! Я буду плакати? Я вже давно не плакала, дуже давно, і зараз не буду. От тільки…

— Торі…

Він гладить моє скуйовджене волосся. Я й забула! Ми ж відновлюємося швидше, ніж звичайні люди!

— Ти плачеш?

— Ні.

— Ти через мене плачеш?

— Я сказала, що ні!

— Я люблю тебе.

— То вставай і пішли звідси. Як ви могли дати себе спіймати?!

— Досить!

Керстін активно приводить до тями Луїса. Він нерозуміюче дивиться на неї.

— Треба знайти Вольдека й Наташку.

— Треба. — Керстін холодно дивиться на мене. — Ось ти цим і займись. А в мене є інші справи.

— Інші?

— А ти як думала? Я маю розігнати одне гадюче кубло. Ти не зрозуміла! Наступаючи Куртові на п'яти, я потурбувала того, хто йому наказує. Тому все так сталося. І тепер я впевнена, що організація насправді невелика. Я трохи подумала і звела все докупи. Дуже може бути, що всім заправляє одна людина, — але вона має змогу використовувати всіх нас, причому всліпу. Ми можемо виконувати одне завдання, а насправді мета зовсім інша. Є кілька людей, у яких достатньо влади, аби встругнути таке. І я хочу знати, хто саме стоїть за цим.

— Навіть якщо це твій батько?

— Особливо якщо це мій батько.

Десь здалеку наростає гуркіт. Мені знайомий цей звук. Хтось летить гелікоптером. Наш час вичерпано. Усе даремно. Усе було даремно.

— Гості на поріг.

Керстін визирає у вікно. Там освітлений периметр, вогні посадкового майданчика блукають у верховітті. Усе було даремно, і вже пізно щось міняти. Он уже в коридорі метушня знялась — мабуть, дохлого Курта знайшли абощо.

— Тепер тікаймо звідси. — Керстін рішуче рушає до дверей. — Треба дістатись до паркана, а там на шосе машина, сховаємося, вже темно. Я подзвоню, в мене тут є…

— Пізно.

Коридором біжать озброєні люди. Нам нема де сховатись, а мертві охоронці під дверима здали нас, як склотару.

— Принаймні в нас є зброя.

— Збираєшся до Валгалли, Бартон?

— Ні, Величко. Мене судитиме Озіріс.

А я піду на очеретяні поля — до Та-Іньї. Я повернусь туди, звідки прийшла. Я…

— Торі…

Едові очі так близько… Нічого в нас не вийде з тобою, любий. Надто пізно. Від пострілів кришаться двері. Коло замкнулося. Ми дорого продамо свої життя, та смерть — вона і є смерть. І не почуємо більше дзвінкої пісні джунглів. А тітка Роза очі проплаче за мною. І Ерік ніколи не втішиться без тієї сучки Бартон— то що з нашої смерті? Жодної користі.

— Торі, не бійся.

— Я не боюсь. Знаєш, Еде, я… мабуть, люблю тебе.

Він притискає мене до себе, закриваючи від куль. Немає в цьому ніякого сенсу.

— Щось сталося.

Так, постріли віддаляються. Бій кипить надворі, хто проти кого? Чорт знає, що таке відбувається. Значить, ми поки що не помремо?

— Я турбуюся