Раймонд Коурі - Останній тамплієр

Рейлі здогадався, про що йшлося.

— Вибач, — з такою ж усмішечкою відповів він, — я неодружений.

— Розлучений?

— Та ні. — З її погляду він зрозумів, що без деяких пояснень тут не обійтися. — З такою роботою, як у мене, моїй партнерці доводилося б сутужно.

— Ну, звичайно ж. Особливо, коли ця робота дозволяє просто так вскакувати у літак і летіти з ледве знайомою молодицею світ за очі. Не хотілося б мені, щоб мій чоловік робив це кожного дня.

Рейлі зрадів, що вона дала йому можливість відволіктися від попередньої теми — його неодруженості.

— До речі, про чоловіків — а як ти? Чому ви розлучилися з Дугом?

Її миловидні риси загострилися, в очах з'явився вираз досади і навіть злості.

— То була помилка. Я була тоді надто молода... — вона посміхнулася, — ну, не така вже й молода, але молодша — у той час я працювала з батьком, займалася археологією... Це — досить відлюдне заняття, до того ж, воно далеко не завжди обіцяє карколомну кар'єру. А коли я зустріла Дуга, то він був таким собі нахабним і самовпевненим хлопцем зі сфери шоу-бізнесу. Дуг — досить харизматичний вилупок, тут сумнівів бути не може, і я, звичайно ж, ним захопилася. Мій тато був відомий і шанований у своєму колі, але водночас він був також і вельми строгою людиною — надто суворим, розумієш? І деспотичним. Мені треба було позбутися його домінування. І такою можливістю став Дуг — цей безсоромний, зарозумілий рвач.

— А зарозумілість справляє на тебе невідпорне враження?

Тес знітилася.

— Та ні. Може колись і справляла — трохи. Як би там не було, йому подобався той факт, що я також маю певні професійні амбіції та перспективу кар'єрного росту. Він був небайдужим до моїх справ і завжди мене підтримував. Але коли ми побралися... все змінилося буквально в один день. Він став навіть більш деспотичним, ніж мій батько, і вважав, що я — його власність, предмет, що лежить на полиці, яким можна скористатися в разі потреби. А раз так, то... Я вже була вагітна Кім, коли зрозуміла, що помилилася. З неохотою пристала я на пропозицію мого татка поїхати на розкопки до Туреччини...

— ...і саме там ти вперше зустріла Венса?

— Так, — підтвердила Тес. — Як би там не було, я поїхала туди, сподіваючись, що така зміна місця дасть мені можливість добре все обмізкувати. Коли ж я повернулася, то виявила, що у Дуга — роман з отією нікчемою із нікчем.

— З дівчиною, що розповідає про погоду по телевізору?

Тес похмуро посміхнулася.

— Майже. З його продюсером. Так чи інакше, але це сталося, і я виявилася зайвою.

— І повернулася до свого дівочого прізвища?

— Моїй справі це ніяк не шкодить. До того ж, я не хотіла, щоб прізвище цього покидька мало якесь відношення до мене.

Дівоче прізвище не тільки не шкодило Тес; навпаки, воно відіграло важливу роль в тому, що вона отримала роботу в Інституті Манукяна. І саме з цієї причини потенційне відкриття такого масштабу, не пов'язане з Олівером Чайкіним чи статусом його доньки, могло стати тим чинником, який розвіяв би останні сумніви у неї та інших стосовно її професійних здібностей і здатності бути чимось більшим, ніж просто жінкою.

Звичайно ж, за тієї умови, що вона зробить це відкриття.

Її повіки злипалися. Вона дуже стомилася і хотіла спати. Він теж.

Тес ніжно поглянула на Рейлі. Він помовчав і просто сказав:

— Спасибі.

— За що?

— За все.

Вона нахилилася, ніжно поцілувала його в щоку і відвернулася. Зірки в ілюмінаторі були такими близькими, що їх, здавалося, можна було помацати рукою. Вони ледь помітно пропливали повз них у майже чорному небі. Тес зачинила шторку ілюмінатора, скрутилася калачиком, заплющила очі й відчула, що засинає.

Коли Тес і Рейлі зійшли по трапу на асфальтове покриття аеропорту Даламан, було вже за полудень, і вони обидва почувалися розбитими. Ті декілька годин, що вони поспали під час польоту, звичайно ж, допомогли, але перед продовженням подорожі їм не завадив би іще й нормальний сон у ліжку. Та на це часу не було. Натомість вони ще більше посилили свою втому, прочекавши три години у стамбульському аеропорту на короткий місцевий рейс до південного узбережжя, звідки вони мали розпочати наземну частину своєї подорожі.

Половину часу в Стамбулі Рейлі розмовляв по мобільному телефону, даючи інструкції Джордано, а потім мав розмову на підвищених тонах з Йенсоном, який і досі вважав, що краще було йому не супроводжувати Тес, а взяти її за гузницю і привезти на Федерал-плазу. Решта часу пішла на спілкування з місцевим зв'язківцем ФБР — опецькуватим напівтурком на ім'я Кларк Ертюгрюль, який виїхав їм назустріч і допоміг Рейлі владнати проблему з його безпаспортним в'їздом до країни. Лише кілька днів тому отримав Ертюгрюль повідомлення про можливість появи Венса у підвідомчій йому частині світу. Зв'язківець поінформував Рейлі, що з жодного пункту в'їзду не