Раймонд Коурі - Останній тамплієр

надходило ніяких відповідних повідомлень, а потім почав заповнювати папери для матеріально-технічного забезпечення подальшої роботи американських гостей. ФБР не мало резидентів у Туреччині. Найближчі з них знаходилися зараз у Афінах, де допомагали розслідувати вибух закладеної в автомобіль бомби. Відносини з турецьким урядом у найкращому випадку можна було б назвати напруженими через виснажливі дії інсургентів[8] в Іраку.

Ертюгрюль запевнив Рейлі, що у разі необхідності він може організувати йому супровід місцевої поліції від самого аеропорту Даламан. Рейлі подякував йому, але пропозицію відхилив, воліючи уникнути мовних бар'єрів та доморощених бюрократів. Він попрохав Ертюгрюля, щоб той просто поінформував місцеву владу про його присутність на території Туреччини, а потім підтримував із ним постійний контакт і в разі необхідності викликав на допомогу війська, хоча Рейлі підозрював, що краще б це було зробити йому самому.

Вимушену перерву Рейлі використав також для того, щоб підібрати собі відповідний одяг. Маленький рюкзак, який він тримав тепер у своїх руках, містив робочий костюм, у якому він прибув до Туреччини, а також видані Ертюгрюлем папери, що слугували замінником паспорта. Там містився також телефон супутникового зв'язку, за допомогою якого Рейлі, через розташовану на Гавайях ретрансляційну станцію міністерства оборони, міг дотелефонуватися у будь-яку точку планети.

А ще у рюкзакові був потужний браунінг, до якого Ертюгрюль щедро видав кілька запасних обойм набоїв.

Тес також скористалася перепочинком і зателефонувала тітці, переговоривши з Ейлін та Кім. Розмова складалася непросто. Вона скучила за Кім і відчула це іще сильніше, почувши по телефону доньчин голос, хоча її дещо втішало, що дівчинка приємно проводить час. Однак розповісти своїй матері про те, чим вона буде займатися в Туреччині, виявилося справою набагато складнішою. Тес всіляко намагалася запевнити її, що все буде гаразд і у відчаї навіть вдалася до того, що розповіла про Рейлі, від чого мати стурбувалася іще більше: якщо небезпеки немає, тоді навіщо до неї приставили агента ФБР? Тес похапцем вигадала пояснення, що вона приїхала до Туреччини як незалежний експерт, а потім, пославшись на те, що начебто оголошують її рейс, перервала розмову. З важким серцем поклала вона слухавку, хоча й знала, що ніщо не допомогло б їй заспокоїти матір — хіба що треба було збрехати, що вона взагалі нікуди не поїхала.

Тес майже не звернула уваги на чоловіка з хворобливими очима, який випадково штовхнув її, коли вона пробиралася через переповнений термінал до дамського туалету буквально за кілька хвилин після важкої розмови з матір'ю. Він стусонув її так сильно, що ручна поклажа, яку вона тягнула за собою на коліщатах, випала у неї з рук, але чоловік галантно підняв її, подав Тес і, пересвідчившись, що все гаразд, пішов собі далі.

Вона відзначила, що від нього смерділо тютюном, але, наскільки вона пам'ятала, у цій країні більшість чоловіків були курцями. Чого Тес не помітила, так це маленької чорної пластинки розміром приблизно з монету, яку цей чоловік встиг причепити поруч із коліщатком на нижній частині сумки.

Тягнучи за собою поклажу, Тес пройшла разом із Рейлі через тісний і душний термінал до конторки, де здавали в оренду автомобілі. Ертюгрюль приніс їм деяке похапцем зібране спорядження, до якого входили упаковка пляшок з мінеральною водою, два спальні мішки і нейлоновий тент. Минуло ще трохи часу — і вони виїхали в трохи пошарпаному джипі «Міцубіші Паджеро» на пошуки прадавніх слідів купки хоробрих рицарів, яким вдалося врятуватися з корабля, що зазнав катастрофи.

Рейлі сидів за кермом, а Тес взяла на себе роль штурмана. Вона мала при собі цілий набір мап та нотаток, за якими можна було звіряти маршрут, вказаний у щоденниках Аль-Ідріссі, а також ті прикмети, на які вказував лист Еймара.

Коли берег залишився позаду, скупчення будинків та невисоких малоповерхових багатоквартирних споруд змінив більш спокійний ландшафт. Великі пагорби лікійського узбережжя було оголошено заповідною зоною ще до того, як збудували аеропорт у Даламані, і це уберегло район від неконтрольованої забудови стандартними курортними комплексами. Не встигли Тес і Рейлі виїхати, як швидко потрапили у пасторальне оточення старих маєтків, огороджених кам'яними стінами і парканами з іржавого кованого заліза та обсаджених соснами. Обабіч дороги земля здавалася жирною та родючою, з густими заростями чагарників і розкиданими то тут, то там купками дерев. На височині, праворуч від них, рослинності було помітно більше.

Менш ніж за годину вони дісталися до Кьойчегіза — невеликого містечка на краю великого загадково-містичного озера, яке колись було природною затокою. Карійські печерні гробниці, що вражаюче добре збереглися винахідливо та хитромудро вирізані в скелях край води, похмуро бовваніли перед ними, нагадуючи про одну з численних давніх цивілізацій цього регіону.

Приблизно в двох милях за містом Тес дала Рейлі вказівку з'їхати з головної дороги. Почався потрісканий та подовбаний асфальт; віднині дорога обіцяла бути набагато гіршою, але поки що дебела підвіска «паджеро» легко долала цю проблему.

Вони їхали повз гаї оливкових та лимонних дерев, повз пшеничні лани та помідорні плантації дорогою, обсадженою ладанними деревами, а жваві кольори та підбадьорливі запахи допомагали їм розбурхати приспану довгим польотом сприйнятливість. Потім знову пішов підйом, і вони потрапили до зарослих густим лісом пагорбів з рідко розкиданими цяточками сонних селищ.

Довкола скрізь виднілися жалюгідно-примітивні, але мальовничі залишки способу життя, яким жили іще тисячу років тому; це була жива історія, яка вже давно зникла з набагато заможнішого Заходу.

Вони мчали вперед, а назустріч їм, наче вітаючи, раптово і без попереднього оголошення виринали колоритні картини: дівчина з пряжею, що пасла отару овець; завантажений трелювальник, що як мураха тягнув на собі велетенську гору деревини; двоє биків, що тягли зроблену зі стовбура з сучками дерев'яний плуг у променях призахідного сонця.

Час від часу Тес захоплено