С Осте - Дорослішання Мрійниці, С Осте

Глава 28

— Вибачайте, сьогодні ми без Вас, — Тедельмін Хад відклав комунікатор і продовжив перевіряти рухомість екзоскелетних суглобів,

— Не може бути. Перевірте ще раз, будь ласка. Вчорашня заявка.

Не для того я встала посеред ночі, щоб лишитись на станції через чийсь недогляд. Вистачить і вечірніх чергувань. Тим більше, що Мемет відписалась, що, наче, вмовила Тарана відпустити мене з розвідувальною групою. Ключове слово тут «наче».

Хад ткнув комунікатором ледь не в ніс. Не так і багато там позивних, щоб загубитись. Фота щось наплутав, чи виключили спеціально? З твердим наміром летіти з даорнцями, я вирішила дочекатись керівника групи, щоб прояснити ситуацію.

— Мирного неба! — в ангарі з’явився Гаел, а слідом за ним – ще два бійці. Вислухавши мене, він почесав голову, і, ніби щось згадавши, сонно протягнув:

 — Ті списки трошки відкоригували. Зараз… — комунікатор озвався вібрацією. — Скинув. Не журись, Магді. Якщо це дійсно диверсія, нудьгувати ніхто не буде.

У вхідних – файл з уточненим складом груп. Так і є. Відправили до змішаної команди. Хто ці всі люди? Хоча не так все і погано: є Маріо, який керуватиме групою, і … Таран.

Скарги на раптове тасування складу груп Фоту особливо не цікавили:

— Емро…. Магді, я не гратися прилетів і думці своїх колег довіряю. Повторю ще раз: або з ними, або ніяк. Рвались у команду, то в чому тепер проблема? Можу відправити Вас на Тхрон хоч завтра, там і розказуйте про свої забаганки. Тільки разом з рапортом про початок службового.

Дійсно, у групі п’ятнадцять чоловік. З кимось та й спрацююсь.

***

— Так, усі в зборі? — Маріо звірився зі списком та фактичною присутністю. — Спорядження перевірили? Давайте, поки не вилетіли, визначимося в двох словах. За нами східна частина кассанського гірничодобувного заводу. Територія чимала, майже чотири квадратних кілометри. Пропоную для більшого охоплення працювати групами по дві-три людини. У пріоритеті робота з дронами та тепловізійними сканерами. Якщо батареї опустіють, обстежуємо своїм ходом, але закладіть в маршрут час на повернення, бо чекати, коли всі зберуться, можна весь день. Комунікатори не вимикати, зв’язок по першій частоті. Є якісь питання або побажання?

— Ми з Магді візьмемо квадрати з першого по двадцять п’ятий, — озвався Таран найдобрішим голосом. Чудово! Відхопила продуктивного напарника. Все вирішив, і навіть слова не дав вставити. Маріо помітив моє невдоволення, але вголос тільки засумнівався в реальності поставленого завдання.

Нас висадили на окраїні занедбаного металургійного гіганта, що здіймав до небес руки-труби. Прокопавши крізь замети стежку до входу, Таран звірився з картою і потягнув мене до найбільш обжитого на вигляд приміщення, що нагадувало не то роздягальню не то кімнату відпочинку. Але за короткий час простою і його стіни встигли добряче промерзнути. Воно й не дивно: цехи, тунелі, бункери, склади – все пустувало.

— Економ тепло. Нам тут ще довго сидіти. І бережи дрони, бо сама їх шукатимеш. Батареї поклади поближче до грілки, — алієць все не замовкав, розжовував елементарні речі наче зеленому новачку. Пам’ятаючи настанови Мемет, я абстрагувалась від його бубніння і мовчки кивала на кожну вказівку чи зауваження. Таран, мабуть, це помітив, бо трохи зменшив потік словесного інстуктажу, але періодично я відчувала на собі той неприємний колючий погляд. Розклавши частину обладнання, ми запустили сканери. Комунікатори час від часу озивались голосом Маріо, який і сам десь на цьому заводі. Метр за метром. І чим далі, чим більше танула надія знайти хоч когось.

— Гляньте сюди! Сімнадцятий квадрат, — примружила очі. Не привиділось – ледь помітний рух і слабке жовте світіння. Тільки б не надто пізно.

— Момент. Запускаю дрона!

— Таране, дозвольте мені. Будь ласка.

Напарник якусь мить вагався, чи варто довіряти ще комусь свого літаючого улюбленця, але зрештою забрав собі джойстик сканера і вклав у руки міні-монітор з дроновим маніпулятором.

— Сенсори і камери перевірила? Компас відкалібруй. Летимо з північного боку, потім через цей коридор і до кінця, далі – направо, тоді – вниз. Слідкуй за дальністю. Заряд батареї витримає приблизно півтори години польоту в нормальних умовах. Тут…

— Мороз. Значно менше. Знаю. Буду обережна.

Пропелери задзижчали і кинулись у похмурі коридори промислових приміщень.

Тьмяні балки, ржаві труби, ящики, спецтехніка. Якби не підказки алійця, що не зводив очей з карти, серед цих одноманітних металевих пейзажів навіть з компасом легко заблудитись. З кожним новим маневром я раз за разом затримувала дихання, стискаючи задерев’янілими пальцями маніпулятор.

— Напрямок не міняй. Обережно, там вузько… Ще трохи, Ін-Марі. Не поспішай, він майже на місці.

 Зображення на екрані почало смикатися. І чим далі, тим частіше.

— Зараз втратимо сигнал. Треба повертатися, — але він тільки шикнув, щоб не відволікалась.

— Завмри. Наблизь. Отак. І ліхтар ввімкни… Вмикай, кажу! Ну!

У темному кутку складу серед купи сміття і ганчір’я щось ворушилось. Екран безперервно миготів, не дозволяючись сфокусуватись. Не встиг промінь світла розігнати тіні, як зображення спотворилось, пішло хвилями, а потім і зовсім зникло.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍