Стів Маккартер - Едей Спенадей та Полум'я помсти, Стів Маккартер

А потім раптово нервова напруга почала притихати, поки остаточно не зникла. Я не відчувала ні хвилювання, ні тривоги, ні якихось інших почуттів. Нічого. Прірва.

Запобіжник знято. Я не могла більше нічого відчувати. Лише кілька секунд справжньої люті, що била через край. А потім прийшла тиша. Душа моя заспокоїлася і заграла спокійними ритмами. Я вже не раз їх чула. І можу впевнено сказати, що вони не пророкують нічого хорошого. Так, я витратила на перехід деякий час. Та я тепер точно знала, чого я хочу.

Кістяний драйтл не ворушився. Він нічого не говорив, нікуди не рухався і спокійно спостерігав за мною. Він спостерігав, як я повільно і невідворотно переходила у стан війни.

- Ти вважаєш мене монстром? - запитала я з веселою і самою щирою дитячою усмішкою на бадьорому обличчі та металевими струнами у голосі. - Холоднокровною безжальною істотою здатною на найстрашніші у світі вчинки? Ти кажеш, що я гірше усіх інших Відьом? - я усміхнулася ще сильніше і ледь схилила голову набік, щоб моє руде волосся трохи спало на обличчя з грайливим виразом, а вогники в очах затанцювали з новою силою. - Настав час показати тобі… що ти ні в чому не помилився.