Тоні Моррісон - Пісня Соломона

часи, дуже довго годуючи сина грудьми й час від часу ходячи на цвинтар. А яка б вона була, якби чоловік кохав її?

Ну а батько? Тепер уже старець, він, маючи статки, й далі визискував людей, щоб нажити ще більші. Як син найстаршого Мейкона Деда, віддавав шану батьковому життю й смерті, люблячи те, що й батько: маєток, солідний маєток і добробут у ньому. Любив це до нестями, бо до нестями любив батька. Володіти, купувати, будувати — то було його життя. Прийдешнє, сучасне й минуле, вся історія, що він знав. Спотворене, покалічене задля зиску життя стало мірою того, що втратив через смерть батька.

Спостерігаючи за дітьми, Дояр почував докори сумління. Ненавидіти батьків і сестер — яка це ницість... Знову з’явилася липка поволока сорому, яку, обікравши Пілат, він змив був у ванні. Та тільки тепер вона стала щільною й цупкою, наче сорочка, в якій приходить на світ дитина. Як він міг вламатись у цей дім — єдиний, де була розкіш без предметів розкоші! Ні просидженого м’якого крісла, ні подушки, ані думочки. Ні електричного вимикача, ні води, що щедро ллється з водогону, коли крутнеш кран. Ні серветок, ані скатертини. Ні вижолоблених тарілок і квітчастих чашок, ані блакитного вогняного кільця на плиті. Зате там панували мир і злагода, лунав спів, там черпалася наснага. А тепер — тільки спомини про це.

Думки перейшли на Агар і на те, як Дояр повівся з нею. Чому не сів з нею й не поговорив начистоту? Чому не відкрив, що в нього на душі? А яку гидоту вибелькнув, коли Агар востаннє прийшла убити його! Господи, які порожні були тоді її очі... Дояр ніколи не боявся Агар, навіть не припускав, що вона може його вбити, що хоче цього. Бачачи, як Агар послуговувалася зброєю в цих невдалих замахах, без ніякої хитрости, підступности, ба навіть без певности у своїй правоті, — Дояр перестав боятися. Так, могла випадково поранити його, але він завжди міг спинити її — багатьма способами. Однак не спиняв. Користав з неї, з її закоханости, її шаленства. А найбільше — з її гіркого палючого прагнення помститися. Агар зробила з Дояра зірку, першого парубка на весь Кривавий берег. Завдяки цьому прагненню чоловіки й жінки дізналися, що він хвацький шибайголова, здатен довести жінку до шаленства, звести її з розуму. І такою вона стає не з ненависти, а через те, що, колись побувавши під таким омріяним мужчиною, тепер втратила цей скарб разом із його розкішним прутнем. Ковбаскою-баламкалом, як сказала Ліна. Навіть останнього разу він скористався з Агар. Скористався з її недолугого замаху, щоб випробувати силу своєї волі проти Агариної — як ультиматум всесвіту. «Умри, Агар, умри». — «Або ця сучка згине, або я». А вона стояла, немов маріонетка, яку ляльковод підвісив і подався шукати іншої забавки.

Соломоне, любий, не покинь мене...

Діти знову завели цю саму гру. Дояр потер потилицю. Почувся втомленим, дарма що був ранок. Відштовхнувся від кедра й сів навпочіпки.

Джейк, єдиний любий Соломонів син,

Ком буба єл, ком буба...

«Самі Соломони в цьому місті, — знехотя подумав він. — Соломонова крамниця, Лютер Соломон (не родич крамареві), Соломонів Стрибок, а тепер діти співають «Соломоне, любий, не покинь мене» замість «Любий мій, коханий, не покинь мене». Навіть назва містечка звучить подібно: Шалімар, а містер Соломон і решта вимовляють її «Шалімон».

На Дояревому тімені неначе мурашки заворушилися. Джейк, єдиний любий Соломонів син? Джейк? Дояр напружено прислухався до співу. Так звався один із тих, кого слід було розшукати. Джейк, що жив у Шалімарі, як і його жінка Сінґ.

Сівши, він чекав, коли дітлахи повторять строфу. «Ком буба єл, ком буба тамбі» — це не мало ніякого змісту. А ось «Чорношкірая жінка впала на рінь» — це вже має глузд. Ще один набір слів, а тоді «Розбилась, розкинула руки, амінь». Тепер хлопчик у середині кола закрутився швидше, відповідно до швидшого темпу пісеньки: «Соломон і Райнер Белалі Шалут»...

Знову Соломон. А Райнер? Може, Райна? Чому таке знайоме це друге ім’я? Соломон і Райна. Ліс. Полювання. Соломонів Стрибок і Райнине провалля. Місця, до яких чи повз які йшли мисливці тієї ночі, коли застрілили рись. Із провалля Дояр почув звук, подібний до жіночого плачу. Кальвін пояснив, що це відлуння. Вважають, що це плач Райни.

Ну а решта — Белалі... Шалут... Яруба? Якщо Соломон і Райна — імена людей, то й ці слова можуть бути іменами. Строфа закінчується зрозумілими словами. «Двадцять одне, а останній Джейк»! А тоді на вигук «Джейк!» (мабуть, той єдиний син Соломона) хлопчик у колі перестає крутитися. Тепер Дояр зрозумів: якщо палець хлопчика ні на кого не показує, то гра починається знову. А якщо покаже на когось, то діти клякають і співають пісню Пілат.

Дояр видобув гаманець і вийняв з нього авіаквиток. Не мав чим писати, авторучка залишилася в піджаку. Треба слухати й запам’ятовувати. Заплющивши очі, він зосередився, в той час як діти, невтомні й охочі ще і ще повторяти цю ритмовану пісенну гру, починали її знов і знов. І Дояр запам’ятав усе, що вони співали.

Джейк, єдиний любий Соломонів син,

Ком буба єл, ком буба тамбі,

Закружляв і злетів до самих вишин,

Ком конка єл, ком конка тамбі.

Зоставив дитину білим людям він,

Ком буба єл, ком буба тамбі.

Узяла її Гедді в червоних дім,

Ком конка єл, ком конка тамбі.

Чорношкірая жінка впала на рінь,

Ком буба єл, ком буба тамбі.

Розбилась, розкинула руки, амінь.

Ком буба єл, ком буба тамбі.

Соломон і Райна, Белалі, Шалут,

Яруба, Медіна і Мухаммед тут.

Нестор, Коліна і Сарака... Гей-гей,

Двадцять одне, а останній Джейк.

Соломоне, любий, не покинь мене,

Бо бавовна заткне горло тут.

Соломоне, любий, не покинь мене,

Бо ярмо руки Букри несуть.

Соломона нема, Соломон відлетів,

Понад хмари здійнявся — вернувся домів.

Дояр мало не крикнув, почувши «Узяла її Гедді в червоних дім». Гедді була бабуся цієї Сюзан Берд з боку батька. Отже, Гедді доводиться мамою Сінґ. «Червоних дім» — це,