Ася Чирокбей - Талісман обраної, Ася Чирокбей

- За Руаном, - він вказав рукою в бік, куди йшла дорога, - починаються безпечні землі.

- Нам заборонено продавати таку зброю простим громадянам, - батько намагався підтримати купця в переконанні про нашу приналежність до замку. - Ти і твої товариші під страхом смерті не повинні нікому розповідати про те, що бачили її.

Купець із розумінням кивнув, і решта згідно закивали.

- Як плату ти даси нам їжі, заплатиш моїм воїнам за порятунок і залишиш бурдюк із водою, - озвучив батько свої умови. - Далі ви можете йти дорогою, як зазвичай.

Купець вклонився і дав вказівку своїм людям. Перед нами поклали згортки з їжею і бурдюк, а купець, розв'язавши гаманець на поясі, дістав звідти стопку срібних монет. Ми й гадки не мали, яка їхня вартість, тому батько прийняв підношення як належне. Купець запитально подивився на батька і вказав на мерехтливу стіну захисту, на що батько махнув рукою - мовляв, проходьте.

Купці заметушилися, підняли верблюдів, які вже вляглися на землю, і пройшли через захисне поле. Останнім ішов літній купець. Він обернувся до батька:

- Ми родом із Руана, шановний сер. Якщо тобі щось знадобиться в Руані, розшукай Лекфея. Мене багато хто там знає, і тобі вкажуть мій дім.

З цими словами він ще раз вклонився і пішов слідом за своїми товаришами, а ми залишилися стояти, оточені захисним куполом. Однак нам теж не слід було довго тут залишатися, схоже, рух по дорозі була жвавим.

Влаштували коротку нараду. Бачачи, як спокійно поставилися до нас купці, батько запропонував іти до міста дорогою, прикинувшись людьми із замку, а далі діяти за обставинами. Ми не могли ставити запитання про те, як охороняють місто, щоб не видати себе, однак інформації, яку ми отримали, було достатньо, щоб скласти хоч якийсь план. Конфідус розв'язав бурдюк із водою і залив Цар-гармату. Ми винайшли такий спосіб вимкнення захисту, який дозволяв зберегти дорогоцінну зброю. Обтрусивши від води, я ретельно загорнув її в одяг.

Ми рушили дорогою в напрямку міста. Ім'я, який десь ховався, з'явився щойно купці зникли з поля зору. Батько вирішив посадити його в клітку, щоб заховати в пристосованій для перенесення птаха торбинці. Наслідки того, що хтось помітить птаха Вартового, могли виявитися для нас фатальними.

Дорогою отець із Конфідусом тихо перемовлялися. Еридіанин переказував батькові легенди про Схід, що збереглися в еридіан. У міру того, як ми наближалися до міста, всі помітно нервували. Кущі змінилися невеликими будівлями, проте ми, пам'ятаючи попередження купця, побоювалися звертати з дороги, щоб не зіткнутися з новими сюрпризами. Будівлі були схожі на глиняні хатини, в яких, наскільки ми могли бачити, не було ні вікон, ні дверей. Такі споруди були розкидані по рівнині. Двічі нам зустрічалися невеликі каравани, які, після короткого привітання, рухалися далі. Вдалині показався міський мур - глиняний вал, у якому місцями зяяли проломи. Через них легко можна було проникнути в місто, але ми вважали за краще рухатися дорогою, щоб завчасно не викликати підозри.

Ми мали намір представитися воїнами з Руана, які шукають найм у портовому місті - це було саме те місто, яке Кріді позначив на карті на початку нашої подорожі. Коли до стіни залишилося не більше тисячі ліктів, прилетіла стріла. Вона встромилася в землю перед нами. Батько підняв руку, наказуючи всім зупинитися. Ми не бачили того, хто стріляв. Це було не дивно, враховуючи, що місцевим знайомі всі закутки. Тому я завмер на місці - тікати від людини, яка добре стріляла, безглуздо, на дорозі ми були як на долоні. Крім того, обіч дороги таїлися невідомі небезпеки.

З-за найближчої будови без вікон і дверей вийшла незрозуміла істота і попрямувала в наш бік. Тільки придивившись, я зрозумів, що це така сама людина, як ми. Вона була одягнена в дивовижний одяг - темно-коричневий плащ, що настовбурчувався на всі боки, з величезними рукавами-ліхтариками на кшталт тих, що іноді прикрашають дамські сукні, і такі самі широкі штани, як у ярмаркових клоунів у Матії. На голові він носив головний убір з довгим пташиним пір'ям, і на довершення його обличчя було пофарбоване коричневою фарбою.

Його товариш, такого ж дивного вигляду, вийшов з-за іншої будівлі, а ще двоє прямували до нас із протилежного боку дороги.

Батько і Конфідус виглядали спокійними, але я знав, що цей спокій удаваний. Усередині кожного з них була сталева пружина, готова розпрямитися в одну мить.

Дивно вдягнені люди наближалися, не виявляючи страху чи бажання нападати. Один із них тримав лук, імовірно, це був той, хто випустив стрілу. Решта тримали руки на поясі, щоб за потреби швидко вихопити зброю.

Я крадькома озирнувся - ззаду до нас наближалися ще четверо.

- Повертайте назад, - сказав той, хто стріляв. - Вхід до міста закрито!

- Вітаю вас, - уперед виступив сер Тангрет, який мав найбільш мирну зовнішність, тож у ньому було навіть важко запідозрити воїна. - Чи не поясните нам, що трапилося, чому не можна увійти в місто?

- Я сказав, повертайте назад! - у голосі того, хто говорив, з'явилися загрозливі нотки. - Нам ніколи з вами балакати.

- А це що таке? - один із стражників побачив Кріді.

Ми одягли нашого волохатого товариша в плащ із капюшоном, щоб його несхожість на людей не впадала в око, але з такої відстані неможливо було приховати, що це не людина.

Стражники миттєво взяли зброю напоготові, і ми опинилися під прицілом кількох луків.