Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

- Яхане не тягни. Кажи, що трапилось? – Було помітно, як хлопчина нервує.

- Я був в головній стайні. Оглядав коней. Перевіряв, чи не потрібно чогось коням. Підгортав сіно…

- Яхане!? – Бобу починала не подобатися поведінка юнака.

- Я підійшов до стійла коня нашої пані…

Хлопчина знову замовк, ніби ніяк не міг наважитись.

- Що з конем пані?! – Голос Драгана був холодним наче лід. Він пильно дивився на юнака.

Яхан, помітивши імператора, вмить зблід. Було помітно, як хлопець почав нервувати ще більше, переступаючи з ноги на ногу.

- Хлопче, зберися і скажи нарешті, що трапилося. – Боб відчув напругу, що почала зростати в приміщені.

- Його немає. – прошепотів Яхан. Та помітивши, що на нього і далі всі продовжують дивитися, додав вже голосніше – Менефіста в стійлі немає. І сідла теж немає.

- О Богине. – Неола, схопившись за серце, сіла на одну із лав.

- Як немає?! – Боб пильно вдивлявся в хлопчину.

- Там порожньо, метре.

- Але крім нашої пані, на Менефісті ніхто не їздить.

- Сідла також немає, метре.

- Ой лишенько. – На Неолі вже не було лиця. – Куди ж вона… В таку негоду… Моя бідолашна…

Хвилювання почало переповнювати Драгана. Чоловік відразу зрозумів, що не знайде своєї дружини в замку. Тому, щоб не втрачати дорогоцінного часу, вийшов через задні двері кухні. Вже на дворі, на мить зупинився, вдихаючи холодного повітря. Він все намагався заспокоїти серце, яке калатало, погрожуючи ось-ось вирватися з грудей. Драган підняв голову догори, підставляючи обличчя під холодний потік дощу. Не треба було відпускати її саму. Відчував, що щось не так. Та кляті ревнощі роздирали з середини,  затуманивши його розум.

Позаду почувся скрип дверей.

- Пане… - Голос Боба був тихим.

- Чому ніхто не помітив, як імператриця покинула стіни замка? – Чоловік дивився перед собою.

- Наша пані знає цей замок краще за всіх. Їй відомі входи і виходи, про які не відає ніхто. Вона могла скористатися одним із таких виходів. Тільки вона знає бездоганно Цитадель, починаючи від моря і аж до самих гір.

- Гір… - повторив Драган за чоловіком. – Готуй мені коня. Здається я знаю де може бути Мира.

- Але пане, в таку негоду не варто виїжджати із замка. Там може бути небезпечно.

- Якщо ти думаєш, що я залишу свою дружину одну в лісі, в таку негоду. То ти помиляєшся! – голос імператора був жорстким. Його погляд, що пильно пронизував старого конюха, був сповнений холодною рішучістю та невимовною люттю, що погрожувала в будь-який момент вирватися на волю.

Боб зрозумів, що переконувати, чи щось говорити імператору зараз не має ніякого сенсу. Його думки були переповненні тривогою за дружину. І будь-які доводи не мали б ніякої ваги. Тому, вклонившись, чоловік швидко пішов в бік стайні.

Чекаючи, коли буде готовий кінь, Драган стояв під навісом. Чоловік пильно дивився в далечину, все обдумуючи, що змусило його дружину втекти з замку, та сховатися. В пам’яті почали випливати образи Мири. Її занадто бліде обличчя. Відстороненні та скупі відповіді. Та більше всього запам’яталися очі, сповнені страху та не зрозумілої паніки. Щось налякало дівчину. І це явно була не розмова між ними.  От тільки б знати, що стало причиною такої поведінки.

Дощ та вітер починали втихати. І негода, яка так раптово почалась, вже помалу стихала. Небо все ще було затягнуте важкими чорними хмарами, що повисли над землею тяжкими завісами. На дворі сутеніло.

За роздумами, Драган не помітив, як позаду з’явився Троян.  

- Друже, на тобі немає лиця. Що трапилося? – Голос чоловіка звучав схвильовано.

- Хотів би я знати. – Тихо промовив імператор.

- Щось трапилося з Мирою? – Троян подивився на друга. Та, побачивши, що той не поспішає відповідати, продовжив – Тебе не було більше двох місяців в Цитаделі. Не було жодного дня, щоб Мира не згадувала про тебе. «От як Драган приїде…», «Як там Драган?...», «Сподіваюсь, імператору сподобається?...», «А як би вчинив Драган?...» - Троян все перераховував і перераховував вислови Междемири.

- До чого ти хилиш? – Драган уважно подивився на друга.

- До того, що твоя дружина не відпочивала всі ці місяці. Вона вкладала всі свої сили в це місто. Працювала на рівні з іншими, і не тільки у залі засідань, а й на полі, разом із робітниками. Їй було дуже важко. І ти навіть не уявляєш як. Спочатку, не всі в Цитаделі сприймали слова Імператриці всерйоз. І мені довелося прикласти чимало зусиль, щоб ті пихаті радники,  нарешті прислухалися до порад Мири. Тай Мирі потрібно віддати належне – дівчина жодного разу не здалася. Кожен день вона розправляла свої плечі  та виходила до всіх цих зарозумілих лордів, вирішуючи досить важливі питання. І знаєш, я не раз чув, як вона крадькома, доки ніхто не бачить, плакала. Однак, жодного разу, так і не показала своєї слабкості перед іншими. А знаєш, що її підтримувало всі ці місці? Все, що вона робила, було лиш з думками про тебе. Мира понад усе на світі хотіла тобі довести, що чогось варта. Що не даремно ти обрав її в якості своєї дружини і Імператриці всього Острова. Вона так боялася виглядати у твоїх очах слабкою та ні нащо не спроможною.