Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

- Навіщо ти мені все це говориш?!

-  Бо ти повернувся інший. Щось трапилося в поході, і я ніяк не можу збагнути, що саме. Перед від’їздом ти очей не міг відвести від Мири. Все милувався нею, випромінюючи тепло та турботу. А сьогодні, тебе ніби підмінили. Погляд холодний, слова байдужі. Та ця дівчина тебе чекала. Місця собі не знаходила. Хвилювалася за тебе. Кожен день виходила на башту, вдивляючись в далечин та визираючи тебе.  Що трапилося, Драгане? Невже твої почуття до Мири встигли охолонути? Невже, зв'язок, яким Вас поєднала Велика Богиня, став слабшим і нічого не вартим?

- Звідки ти дізнався про зв'язок? – Драган точно не розповідав другові, що їх з Мирою з’єднали Божественним зв’язком. Невже це сама дівчина поділилася з ним цією інформаціє.

- Марго якось проговорилася. – Знизав плечима чоловік.

На мить, між чоловіками повисла тиша.

- За горами ходили деякі чутки. – Першим, мовчанку порушив Драган. – Не хороші чутки, які стосувались Мири. Останні декілька тижнів, ці чутки все ніяк не виходили з моєї голови. Вони змусили мене сумніватися.

- Що ти дізнався?

- Я…

Драган не встиг договорити. Перед чоловіками з’явився Боб. В одній руці він тримав ліхтар, в якому яскраво палав вогонь, що освічував все довкола, а в іншій руці – вуздечко, за яке вів коня Драгана - Лерта.

- Ваш кінь готовий, пане. І, думаю, Вам знадобиться це. – Боб передав імператору ліхтар. – Вже сутеніє. Тай дощ не скоро закінчиться. А вночі у лісі не надто безпечно. Ви ж, певно чули, що в цих краях мешкає різна нечесть. Місцеві жителі намагаються не потикатися вночі до лісу. А коли вже так виходить, що їх шлях пролягає тими стежками, завжди мають при собі зачарований вогонь. Кажуть, він відлякує нечистих.  

Передавши вуздечку Драгану, та сказавши все, що вважав за потрібне, Боб залишив лердів на одинці.

- Нечесть в лісі? Вперше чую про таке? – Троян дивився в слід старому. А потім, повернувшись до імператора запитав – І куди ти зібрався посеред ночі?

- Мира зараз десь там – в лісі. Я їй наговорив багато чого зайвого сьогодні. Тому, зараз збираюся повернути свою дружину додому. – Драган одним швидким рухом сів у сідло.

- Мира не в замку? – Спочатку Троян здивувався. Та потім додав – Я поїду з тобою. Ти чув, що сказав Боб. В лісі небезпечно. Особливо вночі.

- Ні. – Голос Драгана був суворим та таким, що не дозволяв йому суперечити. – Я став причиною того, що Мира подалася до лісу. Тому, я і мушу вирішити все це сам. І ти мене знаєш – я набагато страшніший за всю ту нечесть. Щоб там не було, та їм не впоратися з тим, що сидить в середині мене.  До того ж,  ти маєш залишитися в замку і подбати про наших гостей.

- Я просто хвилююсь за тебе. Ти не завжди можеш контролювати свою лють і силу. – Троян уважно дивився на Драгана. – Вже колись таке було. І я не хочу, щоб це повторилося.

- Не хвилюйся. Не повториться. Я вже давно не той наляканий юнак, яким був десять років тому. Я навчився себе контролювати.

На мить Драган затих. Минулі події затьмарили його погляд. Він раптом відчув смак крові та страху на своїх вустах. Те, що трапилось дуже давно не повинно повторитися ні сьогодні, ні будь-коли ще. Чоловік навіть не дивувався тому, що його друг зараз боявся. Він би і сам боявся, як би побачив і пережив те, що і Троян багато років тому. Та, на дяку Богам, він вже інший. І зараз Драган не дуже вірить, що в лісі живе щось страшне. Нічого не відчув, коли був там востаннє. А такі речі він помічає одразу. Це одне з його вмінь. Так само, як і відчув дар Мири і силу Мо. Від нього приховати магію було просто не можливо. Мав особливий нюх на неї.

Збираючись вже рушати, Драган раптом згадав дуже важливе.

- Є дещо, щоб я хотів тебе попросити. Цю справу я можу довірити лиш тобі.

Троян не відповів, лише уважно подивився на свого товариша.

- Є один символ, який не давав мені спокою довгі місяці.

-  Що за символ? – Запитав Троян.

- Він мені знайомий. Я точно його вже бачив раніше. Та чомусь не можу згадати де саме і за яких обставин. Думав, дізнаюсь про нього за горами. Однак, мої спроби були безуспішними. Тепер вся надія лиш на тебе. – Імператор подивився на свого друга.

- Ти ж знаєш – для тебе я дістану будь-яку інформацію.

Драган у відповідь кивнув:

- Знаю, тому і поручаю тобі це завдання.

Після чого, Драган дістав із внутрішньої кишені свого плаща, який встиг надіти перед тим, як вийти на двір, складений аркуш паперу.

- Я не такий вправний художник, як Мира. Та все ж… - Він передав папірець Трояну. – Я сподіваюсь, що ти дізнаєшся більше.

- Не сумнівайся в цьому. – Троян забрав з рук Драгана папірець, та додав:

- Які б чутки ти не чув за горами, не вір їм. За ці декілька місяців я переконався в одному – Мира дуже хороша і порядна дівчина. І як твій друг, я можу з впевненістю сказати, що тобі пощастило з дружиною. Такої жінки, як Мира ти більше не зайдеш.

Слова Трояна змусили замислитись Драгана. Друг мав рацію. Не варто було вірити всім тим чуткам. Не могла дівчина, що так тремтіла в його обіймах, бути розпусницею та вправною коханкою. Щось в словах незнайомців починало насторожувати чоловіка. І він розумів, що варто над цим добряче подумати. Та це він зробить лише після того, як переконається, що з Мирою все гаразд. Тому, схиливши голову в знак своєї згоди, Драган пришпорив коня та помчав в обійми сутінок, що вже схилялися над Цитаделю .