Мартіна Зоріна - Неможливий романс , Мартіна Зоріна

Епілог

/Ярослав/

По довгій доріжці, устеленій пелюстками червоних троянд йшла Челсі. Біла атласна тканина огортала її тонкий стан, спускаючись хвилями шифону від талії до самої підлоги. Легкий, ніжний, майже що повітряний наряд в грецькому стилі підкреслював і без того ідеальну фігуру коханої. Довге темне волосся, злегка кучерявими локонами, спадало на оголені плечі. Тонкі жіночі пальці міцно стискали букетик з польових квітів, який гармонійно поєднувався з такими ж квітками, вплетеними в її зачіску.

Челсі йшла стежкою під звуки славнозвісного вальсу, щиро посміхаючись рідним та близьким. Кожен її крок, кожен жест, здавався, м’яким, плавним, чарівним. ВОНА була схожа на божественну лісову німфу. Витончена, ніжна, зваблива.

— Твоя наречена — справжня красуня. Одним своїм поглядом може позбавити розуму будь-якого чоловіка! — поруч пролунав голос Попова.

— Згоден. Ще не бачив жінки прекрасніше, аніж вона! — проговорив, розглядаючи ніжний стан Челсі, поки вона літала, наче метелик, нам назустріч.

Моє серце переповнювали радісні емоції, змушуючи його стукати все голосніше і швидше, віддаючись луною в скронях. Я навіть уявити собі не міг, що коли-небудь в моєму житті, настане той день, коли я із завмиранням серця буду бажати та любити лише одну жінку. Любити й хотіти до такої міри, що буду готовий на все заради неї. Навіть, на таку дурість, як весілля І вже тим більше не вірив в те, що хоч одна з трьох мільярдів жінок, що живуть на цій планеті, зуміє вмовити мене укласти союз не в дорогому пафосному ресторані, куди запросимо тисячу гостей, а на звичайнісінькому пляжі Індійського океану. Ніякого офіціозу, в гарному просторному одязі та серед найрідніших.

З самого початку ця затія здалася мені незрозумілою і дикої, але, відмовити своїй красуні, я не зміг. Хоча, мені ніколи не спало б на думку, що Челсі може подобатися такий варіант. Хоча, що я насправді знав про жінок до зустрічі з нею? Адже, весь час мене оточували дівчинки, які не були сформованими особистостями, які знати не знали, чого насправді вони хочуть від цього життя. Ну, крім як «вдало вийти заміж». Та й мене самого, в той період життя, мало цікавив жіночий розум. Було досить і гарненької мордочки. І кожен раз, це була зовсім інша миленька мордочка. Тим більше, що мені нічого не коштувало аби спокусити всіх тих легковажних дівчат — в більшості випадків, вони самі вішалися на шию. Я завжди знав чого хотів від жінок і не соромився брати те, що подобалося, натомість даруючи їм пристрасну і незабутню ніч кохання. Правда, після трьох-чотирьох денних відносин, я втомлювався від однієї й тієї ж особи та просто обривав всі контакти. Ще до того, як дівчата б встигли закохатися, або не дай Боже, спробувати заговорити про одруження.

Я вірив у будь-що, тільки не в інститут шлюбу. Ні, не в сучасному світі. За такою схемою, я провів не одну нестримну ніч, не один скажений ранок і навіть не один безрозсудний день. Навіть зустріч з Челсі не стала винятком. Але, хто міг знати, що одного разу, все змінитися? Хто б зміг передбачити, що коли-небудь, я сам не захоче тікати? Хто б розказав про таке, я б не повірив. Та зараз, я іншого життя й не бажав. Лише вона. Лише поруч з нею. Моєю. Єдиною.

Я посміхнувся своїм спогадам про колишнє життя і продовжив вдивлятися в образ тієї, що всього через пару хвилин стане моєю навіки Від цієї думки на душі стало тепліше. І це було страшенно незвично. Я досі не вірив в те, що все що відбуваються правда, а не плід моєї фантазії. Що я не мару вкотре і її солодке та жадане «так» — це назавжди.

/Челсі/

Серце тріпотіло в грудях, а в очах блищали сльози. Я розглядала свій образ в дзеркалі готелю і не могла повірити в реальність. Солодку, палку, жадану. Думки все були в холодному засніженому Києві, а не тут — на одному з найпрекрасніших пляжів, в спекотному теплому літі. Я покрутилася навколо своєї осі й спіймала теплий та ніжний погляд батька.

— Ти красуня, доню, — його голос звучав лагідно.

Після всіх зізнань та довгих місяців примирення, я все-таки вирішила дати шанс Глібу Вікторовичу виправити свої помилки й знову спробувати стати сім'єю. Попри образи, він досі займав важливе місце в моєму серці. І його присутність була важливою для мене.

— Дякую, — я зашарілася, коли він обійняв мене за плечі та поцілував в чоло. Такої ніжності, я чесно не очікувала. Навіть трішечки розгубилася.

— Ну все-все, припиніть, а то запізнимось, — в кімнаті зявилася Ліна. Подруга вдягнула легку коротку сукню кольору манго й виглядала в ній так спокусливо, що було аж заздрісно, — Давайте, рухаємось. Бо Ярослав чекати не буде. Ти ж його знаєш, Челсі.

О так, знала. Ще і як. Мій майбутній чоловік виявився доволі нетерплячим в будь-якому питанні, що стосувалося мене.

— Так, йдемо. Не будемо змушувати нареченого хвилюватись, — батько подав мені руку і ми разом вийшли з номера готелю.

Крокувати доріжкою, устеленою пелюстками троянд було приємно. Як і споглядати закоханий погляд мого Ярослава. Чоловік глядів на мене весь час, як я наближалася до нього. В його темних вирував океан, подібний тому, що був довкола нас. Серце нестримно билося, перекачуючи кров по венах й змушуючи мене червоніти.

Ярослав був до біса сексуальний та спокусливий, вдягнутий в легку світлу сорочку та білі лляні штани, босоніж, на гарячому піску, під пекучим сонцем. Він був ще гарніший, аніж раніше. Такий рідний, коханий та тепер тільки мій.

Ми обмінялися обітницями й під радісні вигуки рідних та друзів, відправились святкувати в ресторан готелю. Все було скромно, але затишно та тепло. Саме таке свято я бажала для нас. Тільки ми та найрідніші. Всі ті, хто завжди нас підтримував та був поруч: мій батько, мати Ярослава(приємна мила жіночка, котра відразу прийняла мене в їхню сім'ю і вважала за доньку), брат Яра з дружиною Асею та малюками, адвокат Попов з сім'єю, моя люба подруга Ліна та Платон.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍