Лі Бардуго - Королівство шахраїв

Десятицентові Леви зв’язали їй зап’ястя. Еамон ударив її по губах, але Ніна не розтиснула кулаків, її свідомість залишалася зосередженою. Зараз не було того сп’яніння, яке вона відчувала під дією парем. Тоді всередині вирували спека, вогонь і світло, а зараз — холодне блакитне полум’я, що ледь жевріло. Вона відчула, як один за одним підвелися мерці, відповідаючи на її заклик. Ніна усвідомлювала, що її тримають чиїсь руки, що навколо її зап’ясть закрутилися ланцюги, але холод став іще глибшим, наче стрімка зимова річка з чорними порогами, що їжачаться розбитою кригою.

Ніна почула крик, вогнепальну тріскотнечу і звук, із яким зігнувся метал. Руки відпустили її, а ланцюги впали на бруківку з майже музичним передзвоном. Серцетлумачниця простягнула руки перед собою, занурюючись глибше до холоднечі річки.

— Якого біса? — вигукнув Еамон, обертаючись до караульного приміщення. — Якого біса?

Тепер Десятицентові Леви задкували, забувши про місію; їхні обличчя спотворилися від жаху, і Ніна змогла побачити, чому саме. Шеренга людей штовхала паркан, розгойдуючи його на стовпцях. Дехто з них був старий, дехто — юний, але всі вони були чарівні — рум’яні щоки, рожеві вуста, волосся яскраво сяє й омиває хвилями обличчя, легко погойдуючись, наче якісь підводні рослини. Вони були красенями і водночас страшидлами, адже, хоча дехто й не мав слідів від травм, сукня однієї жінки була забризкана коричневою кров’ю і блювотою, інший мрець мав колоту рану, уже гнилу й почорнілу. Двоє були оголені, а один мав глибокий та широкий розтин на животі, з якого зморшками звисала набубнявіла рожева шкіра. Очі у всіх сяяли чорним кольором, гладким сланцем зимової води.

Ніна відчула, як її накриває хвилею нудоти. Вона почувалася дивно і трохи зганьблено, наче дивилася у вікно, до якого не мала права зазирати. Але вибору в неї не було. Та й, правду кажучи, їй не хотілося зупинятися. Серцетлумачниця вигнула пальці.

Паркан повалився з різким вереском поламаного металу. Десятицентові Леви відкрили вогонь, але мерці йшли далі, не зацікавившись і не злякавшись.

— Це вона! — заволав Еамон, задкуючи, затинаючись, падаючи і зводячись на коліна, поки його люди тікали в нічну темряву. — Вони прийшли за сучкою-гришницею!

— Закладаюся, ти мрієш про те, щоб та наша розмова відбувалася зараз, — загарчала Ніна. Але до Десятицентових Левів їй було байдуже.

Вона подивилася вгору. Інеж досі була на линві, але дівчина в білому опинилася на даху другого силосу й тягнулася до затискача.

«Сітка, — наказала Серцетлумачниця. — Негайно». Мерці обернулися на розпливчастий шквал швидкості, побігли вперед, а потім раптово завмерли, наче очікуючи інструкцій. Ніна зібрала всю свою концентрацію, наказуючи їм слухатись і насичуючи їхні тіла своєю силою та життям. За кілька секунд вони тримали сітку в руках і бігли так швидко, що Ніна не встигала за ними.

Мотузка провисла. Інеж упала. Ніна закричала.

Тіло Інеж ударилося об сітку, високо підскочило і знову вдарилося.

Ніна побігла до подруги.

— Інеж!

Її тіло лежало в центрі сітки, поцятковане огидними срібними зірочками, з ран періщила кров.

«Опустіть її», — наказала Ніна, і мерці послухалися та поклали сітку на кам’яну бруківку. Дівчина, затинаючись, підійшла до подруги і вклякла.

— Інеж?

Інеж схопила Ніну в обійми.

— Ніколи більше не роби цього, — схлипнула Ніна.

— Сітка? — пролунав радісний голос. — Це здається нечесним.

Інеж заціпеніла. Дівчина в білому вже спустилася з другого силосу і прямувала до них.

Ніна скинула руки вперед, і мерці вишикувалися, затуляючи собою її та Мару.

— Ти впевнена, що хочеш цієї битви, сніжинко?

Дівчина примружила свої чарівні очі.

— Я перемогла тебе, — звернулася вона до Інеж. — Ти й сама це знаєш.

— У тебе була вдала ніч, — озвалася Інеж, але її голос здавався слабеньким, як протерта нитка.

Дівчина оглянула армію гнилих тіл, що вишикувалася перед нею, схоже, намагаючись оцінити свої шанси. Потім вона вклонилася.

— Ми ще зустрінемося, Маро.

Вона повернулася в тому напрямку, куди, перестрибуючи через залишки паркана, втекли Еамон та решта Десятицентових Левів, і пішла геть.

— Дехто полюбляє драматизувати, — зауважила Ніна. — Тобто, ну правда, хто для бійки на ножах одягається в біле?

— Дуняша, Білий Клинок чогось там чи чогось іншого. Вона по-справжньому хоче вбити мене. А можливо, взагалі всіх.

— Ти можеш іти?

Інеж кивнула попри те, що її обличчя було мертвотно-блідим.

— Ніно, усі ці люди... вони мертві?

— Коли ти так кажеш, це звучить моторошно.

— Але ти не вживала...

— Ні. Ані граму парем. Я не знаю, що це таке.

— А гришники взагалі можуть?..

— Я не знаю. — Тепер, коли страх через засідку й падіння Інеж трохи вщух, вона відчула щось схоже на огиду. Що вона щойно вчинила? До чого торкнулася?

Ніна пригадала, як запитала в когось із вчителів у Маленькому Палаці, звідки береться сила Гриші. Тоді вона була трохи старшою за дитину, яка відчувала побожний страх перед дорослішими гришниками, що приходили до Палацу й вирушали з його земель у важливі місії.

«Наші сили поєднують нас із життям таким чином, якого ніколи не зрозуміють звичайні люди, — пояснив їй учитель. — Саме тому використання нашого дару додає нам сили, замість того щоб виснажувати нас. Ми пов’язані із самою силою творіння, створення чогось у серці світу. Корпуснійці ще міцніше пов’язані цими путами, бо ми маємо справу із життям і тим, як його відібрати».

Учитель здійняв у повітря руки, і Ніна відчула, як майже непомітно вповільнився її пульс. Інші учні видихнули повітря й перезирнулися: вони всі відчули одне й те саме. «Відчуваєте? — поцікавився вчитель. — Усі ваші серця, що б’ються одночасно, прив’язані до ритму цього світу».

Це було найдивніше відчуття, здавалося, що тіло розчиняється, наче вони були не багатьма учнями, які крутилися на своїх стільцях у класі, а єдиним створінням з одним серцем, однією метою. Це тривало лише кілька секунд, але Ніна ніколи не забувала відчуття спорідненості й раптового розуміння, що її сила дозволяла їй ніколи не бути самотньою.

Проте як щодо сили, якою вона скористалася сьогодні? Вона нічим не нагадувала той зв’язок. Це було результатом дії парем, а не створенням чогось у серці світу. Це було помилкою.

Але непокоїтися можна буде пізніше.

— Нам потрібно вибиратися звідси, — сказала Ніна. Вона допомогла Інеж звестися на ноги, потім оглянула тіла навколо. — Святі, вони жахливо