Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Пустоцвiт 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Пустоцвiт" автора Тимур Іванович Литовченко. Жанр книги: Сучасна проза / Пригодницькі книги.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 86 87 88 ... 112
Перейти на сторінку:
штурм Лебедина. – Тебе самого або когось із монастирської братії хіба не насторожила та обставина, що показаний тобі Йосипом Шелестом лист кошового отамана зник, тоді як замість нього на трупі ти виявив так звану Золоту грамоту?! Хіба не дивно?

– Ще й як дивно! – погодився колишній послушник.

– То як же ти поясниш зникнення листа кошового, показаного особисто тобі, і появу замість зниклого листа грамоти імператриці, яку Шелест тобі чомусь не показав?!

– Як пояснити?! Присягаюся чим завгодно – не відаю! У листі йшлося про конфедератів… Тому-то, напевно, таємні вбивці мого козацького побратима листа і вкрали! Напевно, так.

– А грамоту чому ж залишили?

– Грамота була запечатана, і прочитати її зміст було неможливо, не зламавши печатку. Тому грамоту й не чіпали, що не знали, сказано там щось про конфедератів чи ні! Навіщо ж її чіпати?

– Чому гонець показав тобі листа кошового, а про Золоту грамоту промовчав?

Залізняк на якийсь час замислився, потім відповів:

– Напевно, моя занадто вже смиренна поведінка в той день утримала пана Шелеста, не дозволила відкрити все до кінця! От якби я виявив рішучість негайно ж іти на Січ, тоді мій товариш не промовчав би про Золоту грамоту! Але я не хотів порушувати свою послушницьку обітницю перед Богом. Свята правда, що не хотів…

Кайдани сумно дзеленчали в такт словам бранця, що хвилюючись розминав пальці рук. Дивлячись на ці красномовні жести, Розумовський перейнявся мимовільною жалістю до варнака. Невеселі думки роїлися в мозку графа: «Але ж нічогісінько Залізняк не розуміє! Ані на крапельку не розуміє, як жорстоко його обдурили, обкрутили круг пальця, як використали насамперед ченців Свято-Троїцької обителі… а потім уже й усіх цих гайдамаків!!! Зрозуміло, убивці прекрасно знали зміст і листа, і грамоти. Ясна річ, напередодні у Шелеста був один лише лист кошового, котрий забрали, перш ніж всадити йому в груди кинджал, замість нього підсунувши підробну грамоту. І зарізали, як останнього барана. Дурні, нещасні дурні!..»

Втім, Максим Залізняк, ігумен Мельхіседек, усі ці смиренні ченці й лихі гайдамаки – далеко не перші, та й не останні також, хто повівся на подібні виверти. Свого часу попався на гачок і сам він, між іншим! Це тепер Кирило Григорович Розумовський змужнів, порозумнішав, а колись… ще коли ненависна нині імператриця Катерина Олексіївна була любою його серцю Като!..

До речі, краще в цій фортеці не затримуватись. Ясна річ, багато хто в ці дні приїжджав до Києва з цікавості, щоб побачити полоненого ватажка бунтівників-гайдама-ків. Не сам тільки граф Розумовський просив улаштувати побачення з колишнім послушником Свято-Троїцького Мотронинського монастиря…

Однак з огляду на нинішню опалу, а також деякі міркування щодо правління Її Імператорської Величності Катерини Олексіївни, висловлені нещодавно пихатому індикові Радзивіллу, разом з підвищеним інтересом до персони Максима Залізняка могли декого підштовхнути до дуже, дуже, дуже цікавих висновків про нелояльність Кирила Григоровича Розумовського нинішній владі! Тому граф квапився поставити останнє запитання:

– Ти назвав себе гетьманом… Навіщо тобі це знадобилося?

– Не я називав – люди так захотіли. Я ж усюди повелів іменувати себе не інакше як полковником Низового Війська Запорозького.

– Твоя правда. Але все-таки якщо люди тебе йменували гетьманом… якщо ти проголосив відновлення Гетьманщини, традиційних козацьких порядків і судів… Скажи, чому ти не звернувся безпосередньо до мене, як до справжнього гетьмана Украйни, зведеного на цю посаду самою дочкою Петра Великого – государинею Єлизаветою Петрівною?!

– До тебе, Кириле Григоровичу?..

– Ну, так! Я ж був свого часу призначений на цю посаду, а якщо відновлювати гетьманство…

– Тебе хвилює, чому я, а не ти? Так?!

– Саме так!

Бранець презирливо скривився, тож випалене на його обличчі слово «ВОР» помітно спотворилося, і зі зарозумілою інтонацією в голосі запитав:

– А що зробив ти для рідної Украйни, щоб розраховувати на таке ставлення людей?! Чом вирішив, що саме з тобою, а не з кимось іншим зв'яжуть вони надію на поновлення нашої держави?!

– Як це?.. Тож ти!.. Та як же?..

Усмішка варнака зробилася просто вбивчою. Ледь опанувавши себе, Кирило Григорович нарешті заговорив:

– Що ти говориш таке?! Та чи знаєш ти, скільки всього зробив я для блага землі української?! Чи не я відновив Батурин, що до того лежав у руїнах?! А Глухів хто відбудував?! А хто таланти по всій землі нашій вишукував і в люди виводив?! Я все це зробив!!! Я – Кирило Григорович Розумовський, Божою милістю гетьман Украйни!

– От і збрехав ти, – спокійно мовив бранець.

– Я збрехав?! Я?!

– Твої слова: «Божою милістю гетьман Украйни»?

– Мої, але…

– Отож бо, графе, не Божа милість зробила тебе гетьманом, а милість цариці покійної Єлизавети Петрівни! Що, хіба не так?!

Розумовський геть розгубився.

– Мовчиш, Кириле Григоровичу? Ну, от бачиш… Проти правди не підеш: ти ж тільки-но сам казав, що це покійна Єлизавета Петрівна тебе на посаду гетьманську поставила! А Катерина Олексіївна тебе з посади турнула… При чому ж тут Господь Бог, а?! Тож ти у свідки Його не закликай – не варто!

Граф звів очі на бранця, щоб перевірити, чи не сміється той. Але ні, Залізняк був серйозний, продовжуючи говорити:

– Ти кажеш, Батурин відродив, Глухів відбудував? Так воно й є. Але ж Украйна – це далеко не Батурин і не Глухів! Це всього лише два міста, нехай дуже важливих – але всього два міста, Кириле Григоровичу!.. А за межами їхніх стін ще багато, ой як багато людей живе, і в кожного свої надії, свої болі й турботи – що знаєш ти про них?! І яке тобі було діло до всіх твоїх підданих, коли ніжився ти у променях слави, а вони потерпали від свавілля підсвинків, яких ти у панство повитягував?! А що таланти по всій землі нашій вишукував… Куди ж вони після цього поділися, таланти ці – у Санкт-Петербург відправлялися тамтешнім панам служити?!

– Як можеш ти говорити

1 ... 86 87 88 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пустоцвiт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пустоцвiт"