Жюль Верн - 20 000 льє під водою

— Середземне море!

«Наутілус», захоплений течією, пройшов під Суецьким перешийком менше аніж за двадцять хвилин.

Наступного дня, 12 лютого, ледь розсвіло, «Наутілус» сплив на поверхню води. Я кинувся на палубу. У трьох милях від нас, на південній стороні обрію, ледь вимальовувався силует давнього Пелузіуму. Підземний потік переніс нас з одного моря в інше.

Спуск положистим руслом потоку був легкий, але хіба можна було повернутися назад тим же шляхом, з таким крутим підйомом і проти плину?

Близько семи годин ранку Нед Ленд і Консель теж вийшли на палубу. Нерозлучні друзі спокійно проспали всю ніч, зовсім не цікавлячись подвигами «Наутілуса».

— Ну, пане натуралісте, — звернувся до мене канадець жартівливим тоном, — а де ж Середземне море?

— Ми пливемо по ньому, друже Нед.

— Е-е! — сказав Консель. — То виходить, нинішньої ночі…

— Нинішньої ночі ми за кілька хвилин пройшли через непрохідний перешийок.

— Я цьому не вірю, — відповів канадець.

— І даремно, містере Ленд! — заперечив я. — Низинний берег, що видніється на півдні, це єгипетський берег!

— Кажіть-кажіть, пане! — заперечив упертий канадець.

— Коли пап говорить, — сказав Консель, — треба йому вірити.

— Послухайте, Неде, — сказав я, — капітан зробив мені честь, показавши свій тунель. Я був разом з ним у штурвальній рубці. Він сам вів «Наутілус» через цей вузький прохід.

— Чуєш, Неде? — сказав Консель.

— У вас чудовий зір, Неде, — додав я, — і ви легко розрізните мол гавані Порт-Саїда, котрий виступає далеко в море.

Канадець став пильно вдивлятися.

— Справді! — вигукнув він. — Ви праві, пане професоре, і ваш капітан — майстер своєї справи! Ми в Середземному море. Ну, отже, обмізкуємо, якщо хочете, наші справи, але так, щоб ніхто не міг нас підслухати.

Я добре бачив, куди хилить канадець. «Але все-таки, — подумав я, — краще поговорити з ним, якщо йому так хочеться»; і ми усі втрьох, сіли біля прожектора, де нас не так захльостувало хвилею.

— Ну, слухаємо вас, Неде, — сказав я. — Що скажете?

— А от що я скажу, — відповідав канадець. — Ми в Європі. І перш ніж капітану Немо спаде на думку фантазія зануритися на дно полярних морів або плисти назад в Океанію, треба тікати з «Наутілуса»!

Зізнаюся, що дискусії з канадцем на цю тему мене бентежили. Я аж ніяк не бажав обмежувати моїх супутників у їхніх діях, але в мене не було ані найменшого бажання розставатися з капітаном Немо. Завдяки йому, завдяки його судну я поповнював щоденно свої пізнання в царині океанографії, я заново писав свою книгу, присвячену таємницям морських глибин, у самому лоні водної стихії. Чи випаде ще така нагода спостерігати чудеса, сховані в океані? Звичайно, ні! І я не міг звикнутися з думкою, що треба залишити «Наутілус», не завершивши циклу наших океанологічних досліджень.

— Друже Нед, — сказав я, — відповідайте мені відверто. Невже ви нудьгуєте на борту «Наутілуса»? Шкодуєте, що доля закинула вас у руки капітана Немо?

Канадець відповів не відразу. Потім, схрестивши руки на грудях, він заговорив.

— Відверто кажучи, — сказав він, — я не шкодую, що мені довелося зробити підводну подорож. Я буду згадувати про неї з задоволенням, але для цього треба, щоб вона закінчилася. От моя думка.

— Вона закінчиться, Неде.

— Де і коли?

— Де? Не знаю. Коли? Не можу сказати, але думаю, що плавання наше закінчиться, коли всі моря відкриють нам свої таємниці. Усьому на світі приходить кінець!

— Я згодний з паном професором, — сказав Консель. — І може статися, що, відвідавши всі моря земної кулі, капітан Немо відпустить нас, усіх трьох, на волю!

— Відпустить! — вигукнув канадець. — Викине, ви хочете сказати?

— Заждіть, містере Ленде! — заперечив я. — Капітана нам нічого боятися, але я все-таки не згодний з Конселем. Ми несамохіть прилучилися до таємниці капітана Немо, і я не думаю, що він дозволить, щоб ми рознесли по світу звістку про його «Наутілус».

— На що ж ви сподіваєтеся? — запитав канадець.

— Сподіваюся, що в майбутньому обставини складуться більш сприятливо, і ми ними скористаємося. Чи невдовзі, чи через шість місяців — хіба не все одно?

— Невже? — глумливо проказав Нед Ленд. — А скажіть, будь ласка, пане натуралісте, де ми будемо через шість місяців?

— Може, тут, а може, у Китаї. Ви ж знаєте, «Наутілус» —. швидкохідне судно. Він мчить по океанах, як ластівка в повітрі або кур’єрський потяг на